Я давно вивчаю сепаратизм як політолог та як правозахисник. Першу наукову статтю про сепаратизм я опублікував у 2001 році. І я можу впевнено сказати, що це надзвичайно складна та водночас дуже актуальна тема.

Діяльність центральної російської влади багато в чому визначається саме уявленням про високу небезпеку сепаратизму. Наприклад, представники правлячого режиму активно використовують аргумент, що забезпечення єдності РФ є заслугою цього режиму. Понад те, президент Росії вважає, що перемога над сепаратистами виправдовує існування цього режиму. Цей висновок можна зробити, наприклад, з інтерв’ю Путіна в документальному фільмі «Президент», показаному на каналі «Росія 1» в 2015. Збереження єдності держави є для російської влади однією з найвищих цілей. Ця мета представникам влади виправдовує порушення прав людини, порушення законів і фактичну ліквідацію федералізму у Росії.

Нам потрібно розібратися зі змістом двох термінів: сепаратизм та гетерогенність.

Сепаратизм відноситься до складних для наукового дослідження об’єктів. Він оцінюється глибоко негативно чи позитивно, залежно від політичної позиції того, хто оцінює. Сепаратизм – це боротьба, тому оцінки сепаратизму є високо емоційними, що заважає об’єктивності. Спочатку цей термін з’явився у церковному житті. Коли пуританські громади відокремилися від англіканської церкви в XVI столітті, їх назвали сепаратистами. Але на даний час таке «церковне» значення цього слова не використовується.

Сепаратизм – ідея відокремлення та/або відокремлення території з населенням від держави, якій належить ця територія. Я називаю сепаратизм ідеєю, хоч його можна назвати і теорією, і політичною практикою. У міжнародних документах, крім Декларації Шанхайської організації співробітництва, поняття сепаратизму не визначено. ШОС включає диктатури, авторитарні режими та примітивні демократії. Можливо, тому для ШОС сепаратизм є негативним явищем. Достатньо перерахувати країни-члени ШОС: Китай, Росія, Казахстан, Іран, Індія, Пакистан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан. У Шанхайській конвенції 2001 року сепаратизм – «дії, спрямовані на порушення територіальної цілісності держави, у тому числі на відокремлення від неї частини її території, або дезінтеграцію держави, що здійснюється насильницьким шляхом, а також планування та підготовка такого діяння, допомога до його вчинення, підбурювання до нього, переслідувані у кримінальному порядку відповідно до національного законодавства Сторін». Як бачите, держави ШОС домовилися карати за сепаратизм у кримінальному порядку.

Гетерогенність – різнорідність, тобто наявність несхожих частин у складі чогось. Найчастіше поняття гетерогенність використовують стосовно країн. Наприклад, Вірменія – компактна країна зі схожим рельєфом, майже 99% населення якої становлять вірмени. Індонезія розташована на сотнях островів і ці острови населяють сотні народів. У якої країни буде вищим рівень гетерогенності?…

Прагнення населення територій Росії до відокремлення визначається декількома стійкими передумовами. Ці передумови, на відміну від тих чинників, що досить швидко змінюються, існують тривалий час і піддаються коригуванню тільки протягом тривалих історичних періодів. Значимість кожної наведеної нижче передумови істотно різниться від регіону до регіону. Проте відцентрові і доцентрові процеси, що тривають у Росії, неможливо зрозуміти без характеристики всієї системи цих передумов.

Базова передумова відцентрових процесів — регіональна гетерогенність (різнорідність) Росії.

Росія є країною з дуже глибокими відмінностями між регіонами. Ці відмінності не зосереджені в якійсь одній сфері життя, вони характерні для всіх важливих сфер: економіки, демографії, культури (в тому числі соціальних відносин), якості державного та муніципального управління, моделей взаємодії громадянського суспільства і влади, історичної пам’яті, підстав відносної депривації.

Гетерогенність російських територій є передумовою дезінтеграції з таких причин. А саме, вона:

1. Ускладнює систему управління. Неможливо застосовувати одні і ті ж моделі управління для сучасного мегаполіса Москви і для Чеченської Республіки, яка живе в системі родових відносин. Реальна федерація могла б розв’язати проблему ефективності управління шляхом передачі на рівень суб’єктів федерації всіх повноважень, де варто враховувати регіональну специфіку. Але нині РФ не є повноцінною федерацією, для країни характерна модель жорстко централізованого «ручного» управління.

2. Формує невдоволення населення одних макрорегіонів діями населення інших: взаємна ворожість у відносинах росіян, які живуть у традиційно російських за етнічним складом регіонах, і мігрантів з республік Північного Кавказу.

3. Формує невдоволення жителів регіонів-донорів федерального бюджету політикою федерального центру щодо перерозподілу доходів на користь інших регіонів. Яскравим проявом такого невдоволення є популярне не тільки серед російських націоналістів гасло: «Досить годувати Кавказ!». Водночас населення дотаційних територій у цій ситуації звинувачує в дотаційності економіки свого суб’єкта РФ політику федеральної влади. Дезінтеграційний потенціал цих уявлень дуже великий. Це очевидно з останніх років існування Радянського Союзу, коли жителі кожної республіки у складі СРСР підозрювали, що у них вилучають ресурси на користь інших республік.

4. Визначає відмінності форм протесту населення різних регіонів. У результаті крайні форми протесту із застосуванням насильства, які широко використовуються, наприклад, на Північному Кавказі, сприймаються населенням російських регіонів як агресія не тільки щодо влади, але і до суспільству в цілому. Такі уявлення посилюють соціально-психологічну дистанцію між жителями різних макрорегіонів РФ.

Економічна гетерогенність

Гетерогенність російських територій в економічній сфері найбільш легко продемонструвати, оскільки економічні показники мають кількісне вираження. Відмінності регіонів Росії за економічними показниками дуже великі. Автор розрахував максимальні розбіжності обсягу валового регіонального продукту на душу населення між суб’єктами РФ. З наявних у відкритому доступі статистичних матеріалів саме цей найбільшою мірою характеризує економічну гетерогенність територій РФ. Показник лідера – Ненецький автономний округ (в 2014 – Сахалінська область) перевищує показник аутсайдера – Республіка Інгушетія (в 2014 – Чеченська Республіка) в 62 раза (в 2014 году – 15,6 рази). Для порівняння: в Україні аналогічний показник лідера (місто Київ) у 2021 р. (2014 р.) перевищував показник аутсайдера – Тернопільська область (Закарпатська область) лише в 5,4 (6,5) рази. Ця різниця (62 рази і 5,4 рази) дає загальне уявлення про різницю рівнів економічної гетерогенності Росії та України.

Соціально-культурна гетерогенність

Надзвичайно важливим фактором регіональної гетерогенності є соціально-культурні відмінності. До них належать, наприклад, стадіальні відмінності рівнів суспільного розвитку. Їх же іноді позначають як відмінності за шкалою «традиціоналізм — модернізм».[1] Один із полюсів цієї шкали (традиціоналізм) у Росії зосереджений у межах Північно-Кавказького федерального округу, хоча і не обмежений тільки Північним Кавказом.

Тут варто зробити важливий відступ, присвячений Північному Кавказу. Дві останні війни на Північному Кавказі (90-ті роки минулого століття і перше десятиліття нашого) зіграли роль каталізатора соціальної модернізації. Протягом дуже короткого за історичними мірками терміну значно змінилася гендерна позиція молодих чоловіків щодо більш старших вікових груп і гендерна позиція жінки щодо чоловіка. У результаті війни в регіоні активізувалася робота «соціальних ліфтів», заснованих на особистих якостях, а не на груповій приналежності: люди ставали лідерами збройних угруповань не через вік, а у зв’язку з особистими якостями. Жінки, які протягом тривалого воєнного періоду змушені були нести відповідальність за економічний добробут сімей, підвищили свій неформальний соціальний статус (особливо в непублічних сімейних стосунках).

Водночас Північний Кавказ і в меншій мірі Татарстан, Башкортостан, Калмикія, Якутія, Тива і низка інших територій залишаються зоною активного функціонування (на Північному Кавказі — панування) традиційного суспільства. Для соціальних відносин тут характерне домінування ролі сімейного колективу, а не особистості; низький статус жінки; висока значимість у суспільній свідомості традиційних цінностей, наприклад, сили й агресивності, вагоме значення релігії тощо. Населення інших, більш модернізованих регіонів Росії не готове враховувати ці норми у міжособистісній і груповій взаємодії. Однією з ілюстрацій такої неготовності є вкрай негативне ставлення до так званих «кавказьких весіль» у російських містах, особливо до стрільби учасників весільних кортежів з вогнепальної зброї. Величезні соціокультурні відмінності жителів Росії з різних регіонів створюють підстави для конфліктів і відчуження. Важливими аспектами соціально-культурної гетерогенності, які заслуговують на окремий розгляд, є демографічна та конфесійна (релігійна) гетерогенності.

Демографічна гетерогенність

Демографічну гетерогенність ілюструють такі показники: в таких республіках Північного Кавказу, як Дагестан, Чеченська, Інгушетія відсоток молоді непрацездатного віку сягає 25% від загального складу населення, тоді як в областях центральної Росії з переважно російським населенням — не більше 12%. Ця диспропорція є результатом більш високої народжуваності на Північному Кавказі. Автохтонні етноси Північного Кавказу (за винятком адигських) ще не перейшло до європейського типу репродукції.

Аналіз демографічної гетерогенності є високо актуальним для прогнозу соціально-політичної ситуації, оскільки молодь — це та частина протестного руху, що є найбільш схильною до насильства. Це підтверджують результати дослідження «Лабораторії Криштановської» в грудні 2012 — лютому 2013 років: 40% респондентів оцінили опозицію як занадто слабку, оскільки вона не готова «підвищити ставки» і піти на збройний конфлікт із владою. «У респондентів є чітке переконання, що якби серед протестуючих було менше інтелектуалів, а більше безстрашних «бомбістів», то протест мав би більше успіху».[2] Очевидно, що більш високий відсоток молоді в загальному складі населення регіону створює більшу ймовірність силового протистояння громадських активістів і представників влади в регіоні.

Конфесійна гетерогенність

За даними масового опитування, проведеного в 2012 р., серед росіян близько 41% сповідують православ’я; близько 6,5% — іслам (як сунітського, так і шиїтського толку; сюди ж належать мусульмани, які не вважають себе ні сунітами, ні шиїтами); 1,2% — традиційні релігії предків; 0,2% — протестантизм.[3] Іслам у РФ має досить чіткий ареал. Це республіки Північного Кавказу (разом з Північною Осетією-Аланією, де 3% заявили про себе як про мусульман і 29% вказали, що сповідують традиційну релігію предків), східні райони Ставропольського краю, Татарстан, Башкортостан.

Велике значення серед мусульман має поділ на сунітів (більшість мусульман РФ) і шиїтів (мусульмани сусідніх із Азербайджаном районів Дагестану). Для розуміння важливості цього розмежування потрібно враховувати особливості сприйняття світу ідейними мусульманами: всі значущі події вони оцінюють з погляду відповідності вимогам ісламу і внутрішньоконфесійних протиріч. Тому навіть події в далекому зарубіжжі впливають на те, як мусульмани сприймають владу загалом і політичних діячів зокрема.

Поділ на сунітів і шиїтів актуалізувався після початку воєнних дій РФ в Сирії, де режим В. Путіна підтримує алавітський (близький шиїзму) режим Башара Асада спільно з шиїтським Іраном. Суніти становлять переважну більшість серед російських мусульман, і дії режиму В. Путіна призвели до формування серед сунітів РФ думки про ворожість політики Росії в Сирії на адресу сунізму.

У сунітської спільноти важливу роль відіграє поділ на послідовників суфійського ісламу (так звані тарикатисти, тобто члени тарикатів — суфійських братств, вони становлять більшу частину населення Північного Кавказу) і салафіти (на буденному рівні за ними закріпилося найменування «ваххабіти») — ісламські фундаменталісти.

Гетерогенність державного і муніципального управління

За якістю державного і муніципального управління регіони Росії також істотно відрізняються. Я використовую просту шкалу відмінностей діяльності органів влади за програмними цілями: діяльність влади на досягнення реального результату в інтересах громадян; імітація результативності та ігнорування інтересів громадян. У сучасній Росії для федеральної влади діяльність на досягнення реального результату для громадян не характерна. Федеральний центр використовує стратегію імітацій. Так само чинить влада більшості суб’єктів РФ. Але для низки територій, в тому числі в республіках Північного Кавказу, характерне відверте ігнорування інтересів населення з боку влади відповідних суб’єктів РФ.

Гетерогенність державного управління в РФ має ще один, хоча і досить слабкий, прояв. Глави суб’єктів РФ не дозволяють собі висувати, хоча б непублічно, вимоги до федеральної влади. Такі вимоги, в тому числі у формі протиправних дій, дозволяє собі лише глава Чеченської Республіки Р. Кадиров. Така його поведінка надзвичайно важлива, оскільки вона на практиці демонструє, що альтернатива мовчанню регіональних глав є навіть в умовах нинішньої жорсткої вертикалі влади.

Гетерогенність громадянського суспільства

Громадянське суспільство і типи його поведінки в РФ також глибоко гетерогенні. Актуальні для сучасної Росії типи громадянської культури можна виокремити методом відбудови від стратегій політичного управління, що використовує влада: ігнорування інтересів населення; імітація результатів; діяльність, спрямована на досягнення соціально значущого результату. Ігнорування передбачає, що влада не робить нічого навіть у сфері своєї прямої відповідальності. Імітація означає формальне виконання, коли проблема не вирішується, але створюється видимість активності щодо її розв’язання. Результативна діяльність вже не характерна для влади суб’єктів РФ, таку модель поведінки влади можна зустріти в сучасній РФ лише на муніципальному рівні.

Стан громадянського суспільства, в тому числі тип громадянської культури, є важливим фактором відцентрових процесів. У сучасній Росії громадянське суспільство є очевидно слабким. Це створює додаткові можливості для поширення сепаратистських настроїв, оскільки структури громадянського суспільства виступають ефективним механізмом оцінки ризиків та протидії цим ризикам. В умовах сильного громадянського суспільства схвалення сецесіоністських настроїв окремих людей або організацій усім громадянським суспільством малоймовірне, оскільки в разі активної боротьби за відділення ризики для суспільства надзвичайно високі. У сучасній Росії влада активно послаблює громадянське суспільство як загрозу своїй стабільності і самому існуванню. Дійсно, тільки сильне громадянське суспільство може забезпечити швидку й активну протестну мобілізацію населення — для протестної мобілізації потрібні центри тяжіння і координації, якими виступають некомерційні організації. Але своїми діями щодо ослаблення громадянського суспільства федеральна влада посилює передумови розширення соціальної бази сепаратизму.

Динаміка регіональної гетерогенності

Рівень просторової (регіональної) гетерогенності Росії не тільки досить високий, але і надалі зростатиме у найближчі роки. Думка експертів про перспективи зниження гетерогенності є консолідованою: «Говорити про зближення регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку принаймні передчасно», — констатує доктор економічних наук, співробітник Інституту соціально-економічного розвитку територій Російської академії наук Т.В. Ускова.[4] Процес наростання гетерогенності має об’єктивні демографічні та економічні передумови. Так, Росія — єдина країна пострадянського простору, яка за роки своєї новітньої історії збільшила етнічну гетерогенність. Якщо у всіх республіках колишнього СРСР титульний етнос збільшив свою частку в загальному населенні, то в Росії все навпаки. За результатами недавнього дослідження просторової нерівності в Росії, Казахстані та Україні Н.В. Зубаревич констатує: «Закони просторового розвитку сильніші за політичні режими. Просторовий розвиток інерційний, його фактори і бар’єри мають довготривалий характер. У найближчі 10–15 років навряд чи варто очікувати істотних змін у великих країнах СНД… Вплив існуючих факторів і бар’єрів буде і надалі відтворювати сформовані тренди регіональної нерівності».[5] Таким чином, системна гетерогенність як фактор відцентрових тенденцій у РФ зберігатиметься тривалий час.

Крім такої базової передумови відцентрових процесів, як гетерогенність, варто окреслити ще декілька важливих передумов:

Відносна депривація як передумова відцентрових процесів

Передумовою відцентрових процесів і навіть дезінтеграції сучасної Росії, крім її глибокої гетерогенності, є відносна депривація: глибоке почуття несправедливості, ошуканих очікувань змушує людину шукати причину. Одна з можливих причин формулюється так: «Ми вимушено живемо в Росії, яка не в змозі гарантувати нам безпеку / високий рівень життя / збереження етнічної або конфесійної своєрідності». Можна назвати багато причин такої депривації:

1. Нинішній рівень доходів у порівнянні з бажаним або раніше досягнутим.

2. Етнічна приналежність.

3. Релігійна приналежність.

4. Регіональна приналежність (актуально для росіян, які живуть на віддалених від європейського центру РФ територіях).

5. Дії влади загалом / окремих посадових осіб.

6. Ошукані очікування.

7. Відчуття недосяжності значущих цілей.

Ці підстави, як буде показано нижче, в різних поєднаннях визначають ідеї сепаратистських рухів.

Історична пам’ять

В історичній пам’яті як передумові дезінтеграції потрібно виокремити два аспекти: історична пам’ять про незалежність окремих регіонів та історична пам’ять про конфлікти, війни та інші події, що призводять до роз’єднання.

Сепаратизм відомий у Росії давно, що пов’язано з характером формування країни шляхом приєднання нових територій у результаті воєнних дій. Актуальність сепаратизму для Росії визначається, серед іншого, тим, що він заснований на тривалій історичній традиції. Власну державність або квазідержавність перед приєднанням до Російської держави мали тюрки Поволжя (татари, башкири тощо), адиги, осетини, вайнахи і тюрки Північного Кавказу, низка дагестанських етно-територіальних груп, тюрки Західного Сибіру. Більшість цих утворень не стали повноцінними державам, але для міфологізованої історичної пам’яті це не має значення.

Крім того, сепаратизм не зосереджений лише на «національних окраїнах», він проявляється в Росії також у регіонах, населених росіянами. Так, сепаратизм у формі створення незалежних і квазінезалежних держав у період Громадянської війни 1918–1920 рр. був типовий для переважно російських за складом населення територій: Сибіру, Далекого Сходу, Кубані та інших. Незалежні держави в ході Громадянської війни існували від декількох місяців (Сибірська республіка) до двох років (Кубанська народна республіка / Кубанський край). Крім цього, історична пам’ять про незалежність в різному ступені присутня у нинішнього населення раніше існуючих маріонеткових (залежних від РРФСР) держав — Далекосхідної республіки (1920–1922 рр.) і Тувинської народної республіки (1921–1944 рр.).

У 90-х рр. ХХ ст. де-юре суверенною державою був Татарстан, але фактично входив до складу РФ, і де-факто суверенною державою була Чеченська Республіка Ічкерія. Був підвищений рівень автономності Свердловської області (проголошена Уральська Республіка) у складі РФ. Ці відцентрові прояви були подолані адміністративно-правовим тиском, як у випадку з Татарстаном і Уральською Республікою або воєнними діями, як у випадку з Чеченською Республікою Ічкерією.

Таким чином, сепаратизм є для Росії успадкованим фактором соціально-політичної ситуації, характерним для значної частини території країни.

Надзвичайно важливим елементом історичної пам’яті є пам’ять про конфлікти з сусідніми етносами (осетино-інгушський конфлікт 1992 р.), а також з російською / імперською владою (сталінські депортації чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців; війни в Чеченській Республіці в період РФ тощо). Ці події мають характер актуальної колективної травми для низки етносів.

Приклад формування і підтримки сепаратистського руху на сході України

З 2014 року діє новий фактор посилення відцентрових тенденцій у Росії — створені і підтримувані владою РФ сепаратистські рухи на сході України. Цей фактор є новим, оскільки підтримка російською владою самопроголошених Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії та опосередковано — Нагірного Карабаху вже не сприймається як підтримка сепаратизму. За двадцять років у населення Росії сформувався ефект звикання — ці квазідержави вже не розглядаються як результат сецесії. Объективно, підтримка сепаратизму на сході України легітимізує в суспільній свідомості росіян право населення регіонів на відділення, в тому числі на відділення від Росії.

Безпосередній вплив подій на сході України на стан сепаратизму в Росії виразився, наприклад, у спробах проведення так званих «маршів федералізації» в серпні 2014 р. «Марші» не мали на меті поставити питання про вихід Кубані або Сибіру зі складу РФ, їх організатори хотіли продемонструвати небезпеку провокування і підтримки сепаратизму владою країни, для якої сепаратизм є реальною загрозою. Федеральна служба безпеки РФ і поліція за сприяння спеціально підготовлених людей, які не перебувають на службі в цих органах, придушили спроби проведення масової акції «За федералізацію Сибіру» в Новосибірську, «За федералізацію Кубані» у Краснодарі та «За федералізацію Калінінградської області» в Калінінграді.

Фактори, що стримують відцентрові процеси

Відцентровим процесам перешкоджає кілька вагомих чинників.

Роз’єднаність політико-адміністративних еліт суб’єктів РФ.

Відсутні неформальні зв’язки декількох суб’єктів РФ, які могли б діяти спільно, реалізуючи загальну політику. Навіть на Північному Кавказі, при зовнішній соціально-культурній близькості автохтонних етносів, протиріччя між елітами сусідніх суб’єктів РФ дуже великі. Спроби грати роль «старшого брата» щодо своїх сусідів робить лише Чеченська Республіка, проте ці спроби наражаються на активний опір.

Адміністративна еліта Чеченської Республіки просуває свій політичний вплив на інші суб’єкти РФ на Північному Кавказі різними методами. Серед них є неконфліктні за змістом, наприклад, благодійне фінансування хаджу мусульман Північного Кавказу.[6] Така релігійна благодійність підвищує популярність чеченської адміністративної еліти серед віруючих регіону. Соціальна практика благодійності не дає підстав адміністративним елітам інших республік і країв для відкритої протидії і саме тому не може бути охарактеризована як явно конфліктогенний фактор. Водночас таку практику адміністративні еліти інших суб’єктів Федерації сприймаються як втручання в їхні справи.

Об’єктивною перешкодою відцентрових процесів є економічна несамодостатність переважної більшості суб’єктів РФ.

Суб’єкти РФ не можуть існувати без надзвичайно тісних економічних відносин з іншими суб’єктами РФ. Територія суб’єктів РФ формувалася з урахуванням кількох факторів, в тому числі позаекономічних. Наприклад, межі республік у складі РФ враховували ареал проживання титульного етносу цієї республіки. В результаті, площа багатьох суб’єктів РФ, особливо на Північному Кавказі, невелика і не дозволяє забезпечувати навіть мінімальний стандарт споживання для населення цих територій.

Значною перешкодою для посилення відцентрових тенденцій прикордонних регіонів Росії є страх населення перед сусідніми державами або думка про нездатність цих держав бути ефективним економічним партнером. Дезінтеграція прикордонних регіонів у складі РФ означає неминучість їх активнішої взаємодії з сусідніми країнами. Але що, на думку еліт і населення суб’єктів РФ, можна очікувати від цих сусідів? Населення суб’єктів РФ, що межують з Китаєм, відчуває страх перед анексією з боку Китаю.

Відносини представників еліт прикордонних суб’єктів РФ з Казахстаном, Грузією, Азербайджаном обтяжені підозрами в дискримінації російського та іншого «нетитульного» населення цих держав. Крім цього, названі держави не розглядаються як економічні партнери, які б могли у разі потреби надати ефективну допомогу в розвитку економіки, у створенні нових джерел доходів для жителів сусідніх територій. Так, значна частина населення суб’єктів РФ в республіках Північного Кавказу наразі орієнтована на отримання доходів не в своїх республіках. Джерелами таких доходів, як правило, є бізнес, та інші види діяльності в інших суб’єктах РФ. У разі виходу зі складу РФ населення цих територій ризикує втратити шанси на отримання доходів за межами своїх «національних територій», і позбутися можливості для створення джерел доходів в сусідніх країнах — Грузії, Азербайджані, Туреччині.

Антирежимній змові «еліт середнього рівня» перешкоджає практика просування на посаді губернаторів залежних від центральної влади людей. Найбільш яскравим проявом цієї практики є призначення т.в.о. губернаторів колишніх співробітників Федеральної служби охорони (ФСО). Це екс-охоронці (ад’ютанти) В. Путіна, які всім зобов’язані особисто йому і тому надзвичайно віддані.

Високий рівень підтримки росіянами режиму В. Путіна.

У липні 2023 року Левада-центр провів чергове дослідження підтримки діяльності Путіна. На запитання «Ви загалом підтримуєте чи не підтримуєте діяльність Володимира Путіна на посаді президента (прем’єр-міністра) Росії?» 82% відповіли «підтримую», 15 – «не підтримую» і 3% не дали відповіді.[7] Це пояснюється головним чином штучно створеною надзвичайно високою «патріотичною» мобілізованістю російського суспільства. Ідея «Росії в кільці ворогів» цілеспрямовано посилюється в масовій свідомості активною державною пропагандою. Проте існує втома від високого рівня агресії та психологічної напруженості, що неминуче для «патріотичної» мобілізації. Наприклад, цифри підтримки війни та підтримки В. Путіна значно різняться. Вже минулого року за результатами непублічного соціологічного опитування за переговори з Україною виступали 55% росіян.[8]

Протидія відцентровим процесам з боку органів влади. Цей фактор має велике значення в загальній системі факторів. Сепаратизм, що на практиці ототожнюється з будь-якими відцентровими процесами, центральна російська влада сприймає як одну з найважливіших загроз безпеці. Це підтверджується новаціями федерального законодавства. Федеральний закон від 28 грудня 2013 р. № 433-ФЗ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу Російської Федерації» вніс у Кримінальний кодекс нову статтю (280.1), згідно з якою за публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ передбачається позбавлення волі на термін до 3 років (у 2014 р. термін збільшений до 4 років), а за ті ж дії з використанням ЗМІ та Інтернету — до 5 років.

Неповнота емпіричної бази визначає поверховість наукового аналізу сепаратизму російськими авторами. Рідкісним винятком є опитування Левада-центру, проведене 15–18 листопада 2013 р. На питання: «Як би Ви поставилися до того, щоб регіон, в якому ви живете, відокремився від Росії?» відповіли: «Цілком позитивно» — 1%, «Радше позитивно» — 7%. Негативне ставлення до сецесії очевидно переважає. На це ж питання відповіли: «Радше негативно» — 26% і «Різко негативно» — 61%.[9] На підставі результатів цього дослідження можна зробити висновок про слабкість соціальної бази ідеї сепаратизму в Росії. Одначе загальноросійські дослідження проблеми сепаратизму малопродуктивні, оскільки не характеризують її в регіональному аспекті. Цей аспект, безсумнівно, є найбільш актуальним. Очевидно, що 8% співчуваючих сепаратизму в середньому по Росії можуть виявитися більшістю в певному регіоні.

Але це саме той випадок, коли відповідь залежить від формулювання питання. Соціологічна компанія PewResearchCenter (США), на підставі результатів свого опитування, дійшла висновку, що майже половина росіян готова «відпустити» деякі території. У дослідженні було поставлено питання: «Чи дозволяти територіальним суб’єктам Росії виходити з федерації, якщо вони того хочуть?» Позитивну відповідь дали 48% респондентів, проти надання права на федералізацію виступили 39%.[10] Опитування було проведене з 4 по 20 квітня 2014 р., вибіркова сукупність склала 1000 осіб.

Передумови відцентрових процесів у Росії надзвичайно стійкі протягом всієї історії країни, починаючи з періоду Російської імперії, а деякі — і раніше. Ці передумови були охарактеризовані вище.

У практичному плані надзвичайно важлива відповідь на питання: «Які існують каталізатори, тобто умови-прискорювачі відцентрових процесів?»

Головний із цих каталізаторів, який традиційно протягом усієї історії створює у Росії можливість для реалізації сепаратистських настроїв, є ослаблення державного центру. У своєму історичному розвитку цей центр виступав як імперський, радянський або федеральний. Висновок про ослаблення державного центру як достатньої підстави для швидкого посилення сепаратизму був зроблений півтора десятиліття тому.[11] Цей висновок знайшов підтвердження в наукових роботах останніх років. Так, на думку А.А. Ахметова, сепаратизм актуалізується на піках криз легітимності державної влади.[12] У разі кризи центральної влади, що цілком вірогідна в умовах авторитарного режиму, прихильники сепаратизму можуть отримати реальну можливість для реалізації планів сецесії. Така криза може бути викликаний, в тому числі, випадковою чи раптовою причиною (наприклад, смерть або хвороба президента РФ). Сплеск сепаратистської активності в Російській імперії і в Російській Федерації проходив за згаданим вище сценарієм, тобто він починався після «паралічу» центральної влади, відповідно, в лютому 1917 р. і в серпні 1991 р. Ні у 1917-му, ні у 1991-му сепаратизм не був чинником краху центральної влади, а лише його наслідком.

Зростання відцентрових тенденцій і дезінтеграція РФ цілком вірогідні в результаті довгострокової стагнації. Саме стагнація фактично прогнозується Міністерством економічного розвитку Росії в довгостроковому (до 2035 р.) прогнозі соціально-економічного розвитку країни: стагнація, низькі ціни на нафту, зростання промислового виробництва не більше 2% в рік. Тривале «економічне животіння», особливо на тлі економічних успіхів сусідніх країн, неминуче викличе зростання відносної депривації масових соціальних груп і спроби суб’єктів РФ високої групи ризику розв’язати економічні проблеми шляхом виходу зі складу Росії. З урахуванням наявної інформації цей прогноз є найбільш імовірним. Прогноз економічного розвитку РФ до 2035 р., підготовлений Центром стратегічних розробок під керівництвом колишнього міністра фінансів О. Кудріна, значно більш оптимістичний і передбачає можливість збільшення валового внутрішнього продукту РФ удвічі за цей період. Однак, на думку експертів Центру стратегічних розробок (ЦСР), це можливо за умови структурних реформ і активного інвестування, як внутрішнього, так і зарубіжного.[13] Таких умов не буде внаслідок масових економічних санкцій країн Заходу. Ми можемо впевнено сказати, що російський політичний режим забезпечив значне зростання сепаратизму в Росії у довгостроковій перспективі.

Прикладний аналіз відцентрових тенденцій у РФ вимагає класифікації територій РФ за рівнем імовірності проявів цих тенденцій у практичних діях. Така класифікація повинна бути досить простою і враховувати неминучу неповноту даних про ситуацію в РФ. Я пропоную таку систему критеріїв цієї класифікації:

1. Етнічна своєрідність населення суб’єкта РФ.

2. Конфесійна своєрідність суб’єкта РФ.

3. Регіональна своєрідність суб’єкта РФ.

4. Відхилення економічних показників суб’єкта РФ від середніх по країні.

5. Частка осіб, яких на території суб’єкта РФ торкнулися репресії та/або військові дії у новітній період історії (з 1991 р.).

6. Наявність/відсутність зовнішніх кордонів у суб’єкта РФ.

З погляду ймовірності проявів відцентрових тенденцій суб’єкти РФ розподіляються за такими групами:

1. Група високої ймовірності: Чеченська Республіка, Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія.

2. Група середньої ймовірності: Кабардино-Балкарська Республіка, Карачаєво-Черкеська Республіка, Республіка Татарстан, Республіка Башкортостан, Республіка Саха (Якутія), Республіка Тива, Республіка Бурятія, Республіка Карелія, Калінінградська область.

3. Група низької ймовірності: всі інші суб’єкти РФ.

Колеги, я закінчив лекцію, і водночас увесь навчальний курс. Я готовий відповісти на ваші запитання.

[1] Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. М., 1998. С. 225.

[2] Ментальность российской молодежи: политические ориентиры и кумиры. 18.04.2013// Интернет-журнал «Гефтер». http://gefter.ru/archive/8369

[3] Арена. Атлас религий и национальностей. 2012// Research service «Sreda». http://sreda.org/arena

[4] Ускова Т.В. Пространственное развитие территорий: состояние, тенденции, пути снижения рисков//Проблемы развития территорий. 2015. № 1 (75). С. 8 (7 – 13).

[5] Зубаревич Н.В. Регионы России: неравенство, кризис, модернизация. М., 2010. С. 28 – 29.

[6] Гаджиева К. Мусульмане Северного Кавказа не удовлетворены организацией хаджа. 11.10.2012//Кавказский узел. http://www.kavkaz-uzel.ru/articles/213914; Серебрянников Н., Капаева А. Из Краснодарского края и Адыгеи в хадж по «квоте Кадырова» отправится 151 мусульманин. 10.10.2012//Кавказский узел. http://www.kavkaz-uzel.ru/articles/213914.

[7] Одобрение деятельности Владимира Путина. Август 2023//Левада-центр. Аналитический центр Юрия Левады. https://www.levada.ru/indikatory/

za-peregovory-s-ukrainoy-vystupayut-55-rossiyan-za-prodolzhenie-voyny-tolko-25

[9] Россияне о сепаратизме. 28.11.2013//Левада-центр. Аналитический центр Юрия Левады. http://www.levada.ru/28-11-2013/rossiyane-o-separatizme

[10] Chapter 3. Russia: Public Backs Putin, Crimea’s Secession. 8.05.2014//Pew Research Center. http://www.pewglobal.org/2014/05/08/chapter-3-russia-public-backs-putin-crimeas-secession

[11] Савва М.В. Мифоидеологемы – знамена сепаратизма (на примере Северного Кавказа) //Вестник Евразии. 2001. № 3 (14). С. 86 – 107.

[12] Ахметов А.А. Сепаратизм в России и на постсоветском пространстве и пути его преодоления. Автореф. дис. … канд. полит. наук. М., 2013.

[13] Фейнберг А. Эксперты Кудрина предсказали удвоение российской экономики к 2035 году. 7.11.2016//РБК. http://www.rbc.ru/economics/07/11/2016/58208e749a794792c2a63788