23-24 травня 2023 року відбулася щорічна конференція УАО. Тут тези двох моїх виступів, на пленарному засіданні та на секції “Уроки оцінювання під час війни”.

МіО та документування воєнних злочинів

Я Михайло Савва, член Правління Української асоціації оцінювання, доктор політичних наук, професор.

З третього березня 2022 року я документую воєнні злочини на Київщині. Того дня російська військова колона на моїх очах знищила два автомобілі з пасажирами. Шестеро людей загинули.

Як свідок я можу впевнено підтвердити, що військової потреби у цьому вбивстві не було. Люди тікали від війни, їм потрібно було переїхати трасу, і вони випадково опинились на маршруті російських військових. Таким чином, це воєнний злочин, передбачений статтею 8 Римського статуту – вбивство. Після цього за допомогою відеоінтерв’ю я майже щодня документував убивства, знищення цивільної інфраструктури та інші злочини.

У цій війні воєнні злочини мають масовий характер. За інформацією генеральної прокуратури України, вже задокументовано понад 70 тисяч епізодів, які можуть бути воєнними злочинами.

Документування воєнних злочинів стало важливим завданням українського громадянського суспільства під час російського вторгнення. Воєнні злочини мають масовий характер і відбуваються в основному на окупованій території та у зоні військового контакту. З цієї причини українська влада не може вести документування одразу після скоєння злочину. Громадські організації та волонтерські групи в Україні активно працюють над документуванням військових злочинів. Я є учасником однієї з таких ініціатив, вона має назву Євромайдан SOS. Участь цивільних волонтерів у документуванні є дуже важливою. Поясню на прикладі із розстрілом цивільних автомобілів на Житомирській трасі. Якби ми не встигли провести документування, сліди цього злочину було б втрачено. Тому що наступна колона розкидала залишки цих машин та знищила докази, зокрема номерні знаки автомобілів.

Українська коаліція громадських організацій Трибунал для Путіна здійснила документування 38 тисяч воєнних злочинів. Організація Центр громадянських свобод, у якій я є членом Експертної ради, отримала за цю роботу торік Нобелівську премію миру.

Робота з документування злочинів має дві цілі. Перша – превенція, тобто не допустити таких злочинів у майбутньому. Друга – забезпечити справедливість для жертв злочинів. Матеріальні компенсації, звісно, важливі для забезпечення справедливості. Але ще важливіше знайти та покарати винних. Для того щоб це сталося, на першому етапі необхідно зафіксувати факт злочину. Коли я говорю про документування, я говорю саме про фіксацію факту воєнного злочину.

Головний метод документування – відеоінтерв’ю з жертвами чи свідками. Іноді такі інтерв’ю неможливі. Наприклад, немає свідків злочину, але ми можемо задокументувати його матеріальні сліди – зруйновані житлові будинки. У цьому випадку ведеться відеозйомка і документатор сам дає коментарі до відео.

Відео збираються на спеціальній непублічній платформі, до якої є доступ українських правоохоронних органів. Аналіз масиву епізодів воєнних злочинів дає змогу бачити нові види злочинів. Наприклад, незаконна депортація українських дітей до РФ. Це дозволяє організувати реакцію на такі нові злочини міжнародних організацій. Можу навести як приклад ордери Міжнародного кримінального суду на арешт Путіна та Львової-Бєлової, уповноваженої з прав дитини в Росії.

Моніторинг та оцінка – мирна професія. Але люди, які мають досвід моніторингу та оцінки, краще за інших справляються із завданням документування воєнних злочинів. Я виділив кілька загальних характеристик моніторингу та документування.

1. Документування, як та інші види моніторингу, потребує розробки системи показників. Потрібно розуміти, що ми документуємо і з якою метою. Ми маємо виявити ознаки воєнного злочину. Ми маємо сформулювати прості критерії воєнного злочину. Документуванням зазвичай займаються люди, які не мають спеціальної підготовки – для них мають бути прості та зрозумілі алгоритми дій.

2. Професійні навички оцінювачів допомагають якісно виконувати документування. Головним серед цих навичок є вміння брати інтерв’ю у людей, які перебувають у стресі, а також керувати собою, своїми емоціями. Евалюатор також перебуває у стресі під час такого документування. Дуже важливі навички протидії професійному вигорянню.

3. Аналітичні навички евалюаторів допомагають опрацьовувати інформацію про воєнн злочини. Важливо розділити воєнну потребу та воєнні злочини. На жаль, сама собою війна не є злочином.

4. Як і в оцінці, документування воєнних злочинів має свої стандарти роботи. Багато в чому стандарти документування схожі на професійні стандарти роботи еволютора та інші стандарти, куди евалюатор орієнтується у роботі. Дуже важливо розуміти, що ви збираєте майбутні докази для суду. А це означає, що ви можете зіпсувати цей доказ, наприклад, своїм впливом на свідка. Стандарти Міжнародного кримінального суду дуже високі. Цей суд не приймає свідоцтв, які стали результатом зовнішнього впливу.

Досвід із документування воєнних злочинів є важливим для багатьох країн світу, в яких відбуваються воєнні конфлікти. Еволютори можуть бути не лише волонтерами для документування злочинів, а й інструкторами з формування вмінь, які необхідні для документування воєнних злочинів.

Уроки допомоги людям, які постраждали від війни

Під час гуманітарних катастроф особливого значення набуває гуманітарна допомога людям. Війна – це яскравий приклад гуманітарної катастрофи. Гуманітарна допомога надається як на етапі кризи, так і на етапі відновлення. Наша невелика команда (це Лариса Пильгун і я) спочатку здобули досвід оцінювання програм відновлення Донбасу у 2015 – 2020 роках, а потім досвід організації гуманітарної допомоги в період її часткової окупації у лютому-травні 2022 року.

Минулого року ми організували волонтерський гуманітарний хаб у селі Шпитки Київської області. Ми організували постачання гуманітарної допомоги з Європи до мікрорегіону, де не працювали магазини і багато людей опинилися без товарів першої необхідності: їжі та засобів гігієни. Ми доставляли цю гуманітарну допомогу до села, організовували її передачу до інших населених пунктів, зокрема до зони російської окупації. Ми передавали цю допомогу представникам влади, яким довіряли, представникам інших волонтерських груп. Торік у червні ми припинили цю роботу, бо магазини відновили свою роботу, а постійна гуманітарна допомога шкідлива. У червні необхідність гуманітарної допомоги збереглася у Київській області лише для уразливих груп. Це завдання спеціалізовані організації, державні чи недержавні, могли вже вирішити без нас.

У мене також є особистий досвід, що ґрунтується на спостереженнях проблем гуманітарної допомоги в інших країнах.

Ці два компоненти нашого спільного досвіду і мій індивідуальний дозволили сформулювати кілька уроків. Я сформулюю ці уроки дуже коротко.

1. Гуманітарна допомога не має сприяти створенню соціальних капсул. Я  розумію під соціальною капсулою формування груп людей, які об’єднані загальною проблемою та негативним досвідом та при цьому знаходяться в одному просторі. Наприклад, капсули вимушених переселенців, яких поселили до одного санаторію. Або людей, у яких знищено житло та для яких на одній великій площі поставили величезне модульне містечко. Набагато ефективніше було б поставити модульні будиночки поруч із зруйнованими будинками… Люди в таких штучно створених капсулах замикаються на загальних проблемах і іноді втрачають здатність до інтеграції. Це відбувається у всіх країнах. Це відбувається у всіх країнах.
2. Етап кризи та відновлення дуже значно відрізняються підходами та методами моніторингу та оцінювання. МіО необхідно на обох цих етапах, але різняться не тільки методи, які ми можемо використовувати, а й базові підходи. Якщо на етапі відновлення в умовах, які можна умовно назвати нормальними, як домінуючий підхід можна застосовувати точність оцінювання, то на етапі кризи ми не можемо робити цей підхід базовим. В умовах кризи домінуючими мають бути безпека бенефіціарів та оперативність допомоги. МіО на цьому етапі не повинні уповільнювати розподіл допомоги та не повинні ставити під загрозу безпеку. Щоб було зрозуміло: вимагати підписи бенефіціарів про отримання допомоги знижує оперативність та загрожує безпеці.
3. На етапі кризи використання кількісних методів утруднено. Ми не завжди знаємо навіть такий ключовий результат, як кількість кінцевих бенефіціарів. Ми можемо врахувати, скільки допомоги надійшло. Але ми не завжди знаємо скільки людей отримали цю допомогу. І якщо ми намагатимемося підрахувати цю кількість, ми знизимо швидкість допомоги. Логістика під час кризи дуже складна. Ми возили гуманітарку дорогою, що горіла, і передавали її з рук до рук. І я дуже здивувався б, якби мені запропонували ще й порахувати цих людей. У той самий час, етапі відновлення кількісні методи є адекватними і можна застосовувати дуже широко.
4. Останній урок пов’язані з необхідністю компенсувати слабкість кількісного аналізу періоду кризи. Якщо ми об’єктивно обмежені використання кількісних методів, нам залишається використовувати експертні оцінки. Експертне оцінювання в Україні застосовується значно рідше, порівняно з індикаторним. Досвіду експертного оцінювання та людей, які вміють це робити, небагато. Це означає, що потрібні апробовані методики експертних оцінок та навчання цих методів. Об’єктивно всі люди, які беруть участь в організації гуманітарної допомоги, є експертами. Але складність полягає в тому, що важко отримати експертну інформацію від цих людей. Для цього потрібно вміти порушувати правильні питання, що означає необхідність спеціальної підготовки.