04.07.2023
Згадаймо попередню лекцію. Ми говорили про російський політичний режим і дійшли висновку, що він залишається авторитарним, але досить швидко перетворюється на посттоталітарний. Чи виникли у вас запитання на тему минулої лекції?…
Сьогодні ми говоритимемо про політичну систему сучасної Росії. Я буду дуже часто використовувати термін «політичний». Нам потрібно розібратися із змістом цього терміна. Це просто. На вашу думку, які явища та процеси ми можемо розглядати як політичні?…
Політичний – це пов’язаний із владою. У науці є набагато складніші визначення політичного. Але для життя достатньо того, що політичний – це пов’язаний із владою.
Політичну систему сучасна наука розглядає як сукупність інститутів, пов’язаних із здійсненням влади, та відносини між цими інститутами. Політична система створюється з урахуванням певної ідеології, тобто системи ідей. Ця ідеологія майже ніколи не офіційна, але фактично вона завжди існує.
Політична система Росії тридцять років тому створювалася на основі кількох ідей. Перша – ідея демократії. Базові ідеї, на основі яких створюється політична система, майже завжди відображаються в конституції країни. Перший пункт першої статті Конституції РФ каже: «Російська Федерація – Росія є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління». Після краху соціалізму і Радянської влади ідея демократії була домінуючою у суспільстві. Демократія – це принцип ухвалення рішення на підставі результатів голосування. Іншими словами, демократія – це воля більшості. Демократію не потрібно ідеалізувати. Воля більшості може бути дуже різною. Все залежить від того, яка це більшість, що вона думає. Демократія в Росії продовжує діяти до нашого часу. Формально головні рішення ухвалюються за результатами голосування. Але більшість підтримує російську політику, як зовнішню, так і внутрішню. Фальсифікації широко використовуються під час голосувань у Росії. Математик-емігрант Сергій Шпількін з 2007 року вивчає розподіл голосів на виборах та вираховує розмір фальсифікацій. За рахунок цього влада одержує до 15% додаткових голосів.[1] Але більшість людей, які голосують у Росії, все ж таки за Путіна.
Друга ідея – права людини. Права людини були серед основних трендів того часу. Друга стаття Конституції РФ проголосила: «Людина, її права і свободи є вищою цінністю. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини і громадянина – обов’язок держави». Фактично ця ідея не була реалізована. Права людини не є цінністю і не дотримуються в Росії.
Третя ідея – федеративний характер російської держави. Ідея федерації – це не зовсім про централізацію чи децентралізацію. Унітарні держави можуть бути децентралізованими. Наприклад, Франція є унітарною країною. Але реформа децентралізації у період із 1968 до 1990 року значно посилила повноваження департаментів і муніципалітетів. Тобто в державах, які проголошені унітарними, важливі рішення (наприклад, про податки або розподіл коштів) можуть прийматися на регіональному чи місцевому рівнях влади. Федерація – це принцип створення єдиної держави. Сучасна Росія існує оскільки так вирішили її суб’єкти. Республіки, краї та області вирішили об’єднатися. Головна відмінність федерацій у тому, що її суб’єкти мають ознаки державности. Це не стільки герб, прапор та гімн, які завжди мають декоративний характер. Це інше. Наприклад, це наявність законодавчих органів влади. Парламенти суб’єктів РФ можуть ухвалювати закони. Закони – це не будь-які нормативні акти. Закони можуть регулювати права та свободи людей. Федеративний характер держави важливий для регіональних еліт. Правовий статус суб’єкта федерації дає їм більше можливостей посилення своєї влади.
Сучасна РФ залишається федерацією, але вона дуже жорстко централізована. Усі силові структури (ФСБ, Федеральна служба охорони, прокуратура, слідчий комітет, поліція, Росгвардія) є федеральними. Тобто вони не підкоряються владі суб’єктів РФ. Збирання податків жорстко централізовано. Усі податки всіх рівнях збирає Федеральна податкова служба. Бюджетна система є жорстко централізованою, вона здійснюється Федеральним казначейством.
Головна ідея сучасної російської політичної системи – це ідея сильної президентської влади. Вибір цієї системи було зроблено на початку 90-х років минулого століття. Конституція РФ було прийнято референдумом у грудні 1993 року, і це Конституція закріпила дуже сильну президентську владу. Чому так сталося? Головним страхом для російської еліти на той період був розпад Російської Федерації. Цей страх мав серйозні підстави.
Після виходу Росії зі складу Радянського союзу (12 червня 1990 року) багато російських регіонів, які мали статус республік, заявили про свій державний суверенітет. 31 березня 1992 року російські республіки, за винятком Татарстану та Чечено-Інгушетії («Ічкерії»), підписали «Договір про розмежування предметів ведення та повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації та органами влади суверенних республік у складі Російської Федерації». Це було зроблено для врегулювання конфлікту між загальноросійським законодавством та деклараціями про державний суверенітет республік у складі Російської Федерації. Але дві республіки не підписали цей договір. Якщо Татарстан фактично залишався у складі РФ, то Ічкерія з липня 1991 року була фактично незалежною. Тобто підписання Федеративного договору не ліквідувало загрози розпаду. Ми не будемо зараз докладніше розглядати тему сепаратизму, для цього ми матимемо окреме заняття.
Для нас зараз важливо, що для російської еліти сильна президентська влада була способом запобігти розпаду країни. Другою проблемою, для вирішення якої була важлива президентська влада, російська політична еліта вважала загрозу комуністичного реваншу. Комуністична партія РФ не була заборонена. Більше того, вона була у 90-ті роки головною опозиційною партією.
Але пізніше з’ясувалося, що ця сама ідея сильної президентської влади фактично скасувала в РФ права людини.
Формально конфігурація системи влади РФ схожа на такі системи демократичних країн:
Президент, якого обирають усі громадяни один раз на 6 років. Останні вибори відбулися у березні 2018 року, наступні – у березні 2024 року.
Парламент, який називається Федеральними Зборами. Нижня палата – Державна Дума з 450 депутатів. Половина депутатів обирається за мажоритарними округами, половина – за партійними списками з порогом 5%. Усі депутати обираються на 5 років. Останні вибори відбулися 17-19 вересня 2021 (з 2020 вибори можуть відбуватися протягом 3 днів). На вашу думку, як це могло вплинути на результати виборів? … Верхня палата – Рада Федерації. У Ради 208 членів, у тому числі 178 – представники суб’єктів Федерації, по 2 від кожного суб’єкта. Сенаторів від суб’єктів РФ призначають законодавчий орган та губернатор. Сенатором від регіонального парламенту може бути лише депутат цього законодавчого органу. Ще 30 сенаторів призначає президент. До речі, після відставки президент може стати сенатором. Ця норма з’явилася нещодавно і вона говорить про деградацію російської політичної системи.
Федеральним органом виконавчої влади є Уряд РФ. Голова Уряду Російської Федерації, заступники голови Уряду Російської Федерації та деякі федеральні міністри призначаються президентом Російської Федерації за згодою Державної думи. Після триразового відхилення Державної думою представлених кандидатур заступників голови Уряду Російської Федерації, федеральних міністрів президент Російської Федерації вправі сам призначити заступників голови Уряду Російської Федерації, федеральних міністрів із кандидатур, представлених головою Уряди Російської Федерації. Якщо після триразового відхилення Державною думою понад третина посад членів Уряди Російської Федерації залишаються вакантними, президент Російської Федерації вправі розпустити Державну думу і призначити нові вибори. Президент Росії після консультацій з Радою Федерації призначає на посаду федеральних міністрів, які відають питаннями оборони, безпеки держави, внутрішніх справ, юстиції, закордонних справ, цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих, громадської безпеки
Судову гілку влади утворюють федеральні суди, конституційні (статутні) суди суб’єктів Федерації та мирові судді суб’єктів РФ. Мирові судді розглядають цивільні, адміністративні, кримінальні справи, де термін покарання як позбавлення волі не перевищує 3 років, або розмір грошової вимоги не перевищує 100 тисяч рублів. Відповідно, і терміни вирішення питання суттєво зменшуються. Система мирових суддів почала створюватися із 1998 року.
Для політичної системи сучасної Росії характерні такі особливості, як
1. Домінуюча роль виконавчої гілки влади, підпорядковане становище законодавчої і судової, дуже великі повноваження президента РФ.
2. Авторитарний характер політичного режиму та транзит цього режиму до неототалітаризму. Ми з вами раніше вивчали процес переходу.[2]
3. Неповна відповідність формальної та фактичної структур політичної влади. Фактично країною управляє керуюче угруповання. Не всі члени цього угруповання є вищими посадовими особами РФ.
4. Велика роль в прийнятті політичних рішень Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ та її співробітників. Контроль за законодавчою та судовою владою здійснює керуюче угруповання через Федеральну службу безпеки.
Російський політичний режим діє задля досягнення кількох цілей. Ці цілі ніде офіційно не зафіксовані. Але їх можна виявити шляхом аналізу рішень органів влади.
Політичні цілі російського режиму:
1. Збереження та посилення своєї влади.
2. Забезпечення автономності РФ від західних демократій.
3. Збереження традиціоналізму російського суспільства.
4. Забезпечення ролі РФ як одного із світових центрів впливу.
5. Просування російської системи цінностей інших країнах.
6. Забезпечення монополії російської державної пропаганди в РФ.
У Російській Федерації в період правління В. Путіна була створена так звана «вертикаль влади»: всі гілки федеральної влади, органи державної влади суб’єктів РФ та органи місцевого самоврядування підпорядковані одному центру прийняття рішень. Таким центром прийняття рішення для всіх інших органів влади всіх рівнів є президент РФ.
Президент РФ контролює законодавчу владу через абсолютну перевагу серед депутатів усіх рівнів членів пропрезидентської партії «Єдина Росія». «Єдина Росія» на віборах до Державної Думи 2021 року набрала за партійними списками 49,82% голосів, що дозволило отримати 126 мандатів. Ще 198 мандатів партії вдалося отримати по одномандатних округах, що дозволило загалом отримати 324 місця в парламенті та зберегти конституційну більшість. На рівні суб’єктів РФ «Єдина Росія» домінує У переважній більшості парламентів суб’єктів РФ «Єдина Росія» має більшість депутатів. Лише в парламенті Хабаровського краю більшість у Ліберально-демократичної партії, ще в 5 парламентах у жодної партії немає більшості.
Президент РФ керує федеральною виконавчою владою у відповідність до норм Конституції РФ: призначає Голову Уряду РФ, здійснює загальне керівництво Урядом; вправі головувати на засіданнях Уряду.[3]
Президент РФ керує судовою системою РФ через підпорядковану безпосередньо президентові Федеральну службу безпеки. Я раніше вже публічно розкрив механізм підпорядкування суддів Федеральній службі безпеки шляхом незаконних «спеціальних перевірок» при призначенні на посаду судді та продовженні повноважень суддів.[4]
Результати мого розслідування я оприлюднив в інтерв’ю «Новій газеті» у 2015 році. Схема така. У федеральних законах, які стосуються суддівського співтовариства, спецперевірки суддів справді відсутні. Але посадовці, які їх проводять, іноді дозволяють собі, так би мовити, офіційно проговоритись. Наприклад, в інформації про свої успіхи Управління судового департаменту Курської області проговорилося: «Щодо кандидатів на посади суддів забезпечено проведення спеціальної перевірки з використанням можливостей ФСБ, МВС, Генеральної прокуратури Росії, митних та податкових органів». Федеральна служба безпеки не випадково поставлена на перше місце в цьому списку «які мають можливості».
Іноді такі перевірки називають більш точно – спецперевірка на відсутність зв’язків з криміналом. Документи, на підставі яких вона проводиться, закрито для громадськості. На практиці спецперевірка кандидата на посаду або чинного судді при продовженні повноважень означає, що ці люди опиняються у повній залежності від співробітників ФСБ, які їх перевіряють.
Підпорядкування місцевого самоврядування РФ єдиному центру прийняття рішень було здійснено в період правління В. Путіна шляхом внесення поправок до чинного законодавства. Остаточно це підпорядкування було оформлено за підсумками референдуму 2020 року про поправки до Конституції РФ. Стаття 131 Конституції РФ була доповнена частиною 1.1 такого змісту: «Органи державної влади можуть брати участь у формуванні органів місцевого самоврядування, призначенні на посаду та звільненні з посад посадових осіб місцевого самоврядування в порядку та випадках, встановлених федеральним законом».[5]
Таким чином, офіційно повноваження президента РФ є досить великими, але не диктаторськими. Проте вони доповнені багатьма неофіційними практиками. З огляду на ці неофіційні практики повноваження Володимира Путіна фактично необмежені. Точніше, вони обмежені інститутами та практиками, які не працюють.
Я розгляну детальніше таку найважливішу особливість російського політичного режиму, як наявність неофіційного найвищого органу влади. Коли я говорю про вищу російську владу, я використовую поняття «правляче угруповання».
До цього угруповання належать люди, особисто знайомі з В. Путіним до його обрання на посаду Президента РФ у 2000 році.
Мабуть, я не знаю всіх людей із цього угруповання. Але кілька людей добре відомі:
Микола Патрушев (нині – секретар Ради безпеки РФ),
Ігор Сечин (нині – президент нафтогазової компанії Роснафта),
Сергій Чемезов (нині – генеральний директор корпорації Ростех),
Віктор Зубков (голова ради директорів «Газпрому»),
Олександр Бортніков (нині – керівник Федеральної служби безпеки РФ),
Сергій Іванов (нині – спеціальний представник президента Російської Федерації з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту),
Сергій Наришкін (нині – керівник служби зовнішньої розвідки РФ),
Віктор Іванов (нині – президент Асоціації Російський дім науково-технічного співробітництва),
Андрій Фурсенко (нині – помічник президента РФ),
Аркадій Ротенберг, власник кількох великих комерційних підприємств,
Борис Ротенберг, власник кількох великих комерційних підприємств,
Юрій Ковальчук, один із організаторів «Національної медіа-групи» та найбільший акціонер банку «Росія»,
Володимир Якунін, співзасновник Дослідницького інституту «Діалог цивілізацій» (штаб-квартира інституту знаходиться в Берліні), наразі – завідувач кафедри державної політики факультету політології Московського державного університету. До серпня 2015 року Якунін керував російськими залізницями. За словами Путіна, Якунін пішов із цієї посади добровільно.
Ймовірно, до колегии належав покійний (помер у листопаді 2022 року) Віктор Черкесов, який у різні часи обіймав такі посади: директор Федеральної служби Росії з контролю за обігом наркотиків (2003—2008), голова Державного антинаркотичного комітету (2007—2008), керівник Федерального агентства з постачання озброєння, військової, спеціальної техніки та матеріальних засобів (2008—2010), депутат Державної думи РФ VI скликання від КПРФ (з 2011 по 2016 рік), перший заступник голови комітету Держдуми з безпеки та протидії корупції.
Володимир Путін познайомився з цими людьми або в дитинстві в секції самбо, або на роботі в Комітеті державної безпеки, або на роботі в мерії Санкт-Петербурга на початку 90-х років, або вони були його сусідами з дачного кооперативу «Озеро».
Керуюче угруповання виконує кілька важливих функцій:
1. Приймає шляхом обговорення при координуючій ролі В. Путіна стратегічні рішення у сфері державної політики.
2. Сприяє реалізації цих рішень.
3. Контролює їхнє виконання.
Діяльність керуючего угрупування має стійкий характер. За свідченням Андрія Корчагіна, колишнього депутата Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга, який особисто знає низку членів цього угрупування, вони називають це угруповання «колегією». Процитую одне з інтерв’ю Корчагіна: «Я не вважаю, що Росією управляє один Путін, я вважаю, що там є ціла організація, колегія вони себе називають, яка керує та приймає основні рішення. Путін у них обраний офіційним представником, введений у владу, посаджений на пост президента, а вони хочуть мати на всіх свої гаки».[6] Корчагін виїхав з Росії у 2009 році і зараз живе у Великій Британії. Більшу частину інформації про колегію надав Корчагін.
Назва «колегія» є традиційною назвою для органів управління. Використання цієї назви свідчить, що члени угруповання усвідомлюють, яку функцію вони виконують. Це функція неофіційного органу управління. Названа «колегія» узурпувала владу у РФ і використовує цю владу на користь членів «колегії».
Комерційні компанії членів колегії як мінімум використовують спільну ІТ-інфраструктуру. Видання «Собеседник» ще у 2017 році зазначало, що організації, які належать друзям Путіна, користуються поштою на домені LLCInvest.ru. Вивчивши адреси на цьому домені, «Медуза» та антикорупційний проект OCCRP знайшли десятки компаній, чиї співробітники та власники використовують такі поштові скриньки.[7] «Медуза» – російськомовне опозиційне видання, яке знаходиться за кордоном Росії, в Латвії. OCCRP – Organised Crime and Corruption Reporting Project, журналістський проект з розслідування корупції та організованої злочинності. Звичайно, Медуза є в Росії іноземним агентом, а розслідувальний проект – небажаною організацією.
Власник домену llcinvest.ru – компанія «Москомзв’язок», тісно пов’язана з банком «Росія». За допомогою пошти на цьому домені регулярно спілкувалися керівники, власники та співробітники зовні ніяк не пов’язаних між собою компаній. Усього вдалося знайти 86 компаній, які використовують електронну пошту на www.llcinvest.ru. Загальна вартість активів, якими вони володіють – близько 4,5 мільярда доларів. Єдине пояснення цим фактам – всі ці компанії об’єднані загальною системою управління. Ймовірно, особисті ресурси членів «колегії» сформували певний холдинг. Це знижує ризики та сприяє збереженню капіталів.
Володимир Путін виконує у керуючому угрупованні ключові ролі координатора прийняття рішень та розпорядника владним ресурсом. Обидві ролі надзвичайно важливі. Єдиний координатор потрібен через те, деякі члени «колегії» не спілкуються особисто друг з одним (І. Сечин і С. Чемезов). В. Путін збирає та узагальнює думки членів «колегії». Без координуючої ролі В. Путіна керуюче угруповання не могло б існувати. Розпорядник владним ресурсом необхідний, оскільки виконання рішень колегії вимагає залучення дуже великих ресурсів. Без рішень В. Путіна щодо надання ресурсів владі рішення «колегії» не могли б виконуватися. Таким чином, В. Путін є людиною, яка відповідає як за ухвалення рішень неофіційним органом влади РФ, так і за виконання цих рішень.
Наявність неофіційного найвищого органу влади є ознакою узурпації влади. Пункт 4 статті 3 Конституції РФ каже: «Ніхто немає права привласнювати владу Російської Федерації. Захоплення влади чи присвоєння владних повноважень переслідується за федеральним законом». У той же час довести узурпацію дуже складно. У кримінальному кодексі РФ передбачено санкцію лише за насильницьке захоплення влади або її утримання. Проте, ненасильницька узурпація влади (узурпація шахрайським шляхом) також можлива. У наші дні відрізнити узурпацію від легітимного здобуття влади стає надто важко. Причина в тому, що звичайною стала практика звернення узурпаторів до зовні законних та демократичних інституцій та процедур.
Існування незаконного органу влади – «колегії» може стати дуже актуальним аргументом, коли колективному Заходу будуть потрібні аргументи для оголошення російського режиму незаконним.
Наявність двох систем влади – офіційної та неофіційної створює високий ризик у ситуації нестабільності. Поки офіційна система влади перебуває під жорстким контролем «колегії», цей ризик не видно. Але як тільки в ситуації кризи контроль слабшає, офіційна система влади прагнутиме вийти з-під контролю. В офіційній системі чимало людей, які незадоволені своїм статусом виконавців. Ці люди незадоволені агресією проти України. Не тому що вони гуманісти. А тому, що ця агресія створила абсолютно непотрібні та дуже високі ризики всій системі та особисто цим людям.
Наша наступна тема – «Державна російська ідеологія: ідейна основа масових воєнних злочинів?».
[1] Интервью с математиком: за единороссов было подано 40% голосов, а не 54,2%. 20.09.2016//Настоящее время. https://www.currenttime.tv/a/28001859.html (дата звернення – 4 липня 2023 року).
[2] Savva M. From the simulative democracy to neo-totalitarianism. 4.06.2019// Centre for Russian studies. http://r-studies.org/news_details.php?news_id=88706&lang=eng&interface_lang=eng (дата звернення – 03 липня 2023 року).
[3] Конституция Российской Федерации (принята всенародным голосованием 12.12.1993 с изменениями, одобренными в ходе общероссийского голосования 01.07.2020)// Консультант Плюс. http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_28399/8797c0ff5480db98af51382b6d5800fa84d1c875/ (дата звернення – 03 липня 2023 року).
[4] Масюк Е. «Михаил Савва Мне угрожали – 15 лет по статье «государственная измена», мордовские лагеря, смерть на этапе. Правозащитник, объявленный в федеральный розыск, рассказал «Новой газете» о преследованиях ФСБ и методах получения нужных показаний». 18.03.2015//Новая газета. https://novayagazeta.ru/articles/2015/03/14/63390-mihail-savva-171-mne-ugrozhali-8212-15-let-po-statie-uk-147-gosudarstvennaya-izmena-148-mordovskie-lagerya-smert-na-etape-133-187 (дата звернення – 03 липня 2023 року).
[5] Закон РФ о поправке к Конституции РФ от 14.03.2020 N 1-ФКЗ «О совершенствовании регулирования отдельных вопросов организации и функционирования публичной власти»//Консультант плюс. http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_346019/3d0cac60971a511280cbba229d9b6329c07731f7/#dst100006 (дата звернення – 03 липня 2023 року).
[6] Волчек Д. Россией управляет не Путин, а коллегия чекистов. 23.06.2018//Радио Свобода. https://www.svoboda.org/a/29315094.html (дата звернення – 3 липня 2022 року).