Коли ми говоримо про порушення прав, потрібно обов’язково уточнювати, про яку систему прав людини йдеться. Існує система прав людини, яка встановлена Організацією Об’єднаних Націй. Її складають такі документи, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Учасниками цієї системи є більшість країн нашої планети. Потрібно пояснити, чому в цій системі є два дуже схожі документи – Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Загальну декларацію було прийнято резолюцією Генеральної асамблеї ООН і тому вона не є обов’язковою для виконання. А Міжнародний пакт – це міждержавний договір, який є обов’язковим для виконання. Це важливо. Коли вам потрібно зробити посилання у зверненні чи листі, робіть посилання на обов’язковий для виконання документ, тобто на Міжнародний пакт.

Є європейська система прав людини, яку складає Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Є також інші регіональні конвенції про права людини, наприклад, Американська або Африканська хартія, Арабська хартія. Вони не мають значення для нашої теми.

Але європейська має значення. Ця система відрізняється від оонівської.

По перше, у європейській системі прав людини права не лише декларуються. Створено інструмент для їхнього захисту – Європейський суд з прав людини. Рішення цього суду є обов’язковими для виконання. За виконанням Міжнародного пакту теж є кому наглядати. Слідкує Комітет ООН із прав людини. Тобто, інструмент контролю існує. Але там є інша ситуація. Як пишуть експерти, «обов’язковість рішень комітетів ООН залишається нез’ясованою».

По-друге, гарантії прав прав у європейській системі відрізняються від оонівської. Право на життя в європейській конвенції справді гарантується прямою і безумовною забороною смертної кари. Україна входить до цієї системи, але Росія вийшла з неї. Відразу відповім на запитання, що це означає для нас? Чи можна подати скаргу на дії влади Росії в Україні? Скаргу в ЄСПЛ на дії влади Росії можна подати щодо подій, що мали місце з 5 травня 1998 року по 16 вересня 2022 року. Подати скаргу можна на дії влади, вчинені на території, на якій влада Росії здійснює «ефективний контроль». Окуповані території України належать до таких. Потрібно враховувати, що ЄСПЛ може приймати рішення щодо порушень, які допустила російська влада. Але РФ не виконуватиме цих рішень.

Через це я спиратимуся на оонівську систему прав. Російська Федерація вже не визнає європейської системи, а порушення прав українців російською владою тривають.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права встановлює кілька найважливіших прав:

Право на ефективний правовий захист: «Кожна Держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов’язується: забезпечити будь-якій особі, права та свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушені, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було вчинено особами, які діяли офіційно».

Право на життя.

Не піддаватися тортурам або жорстоким, нелюдським або поводженню, що принижує його гідність, або покаранню.

Ніхто не повинен утримуватись у підневільному стані.

Право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий довільному арешту або тримання під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах та відповідно до такої процедури, які встановлені законом.

Усі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне звернення та повагу до гідності, властивої людській особистості.

Ніхто не може бути позбавлений волі на тій підставі, що він не в змозі виконати будь-яке договірне зобов’язання.

Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання.

Кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб’єктності.

Ніхто не може піддаватися довільному чи незаконному втручанню в його особисте та сімейне життя, довільним чи незаконним посяганням на недоторканність його житла чи таємницю його кореспонденції чи незаконним посяганням на його честь та репутацію.

Усі особи рівні перед судами та судами.

Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватись своїх думок. Кожна людина має право на вільне вираження своєї думки; це право включає свободу шукати, отримувати та розповсюджувати будь-яку інформацію. Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону.

Ці права, які встановив Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, є мінімальним стандартом.

Конституції деяких країн, у тому числі Росії, містять додаткові права стосовно Міжнародних пактів. Чому я наголошую на Росії? Тому що вона повинна дотримуватися цих прав, якщо вони є в її конституції. У тому числі прав негромадян. Наприклад, стаття 35 Конституції РФ встановила таке право: «Кожен має право мати майно у власності, володіти, користуватися та розпоряджатися ним як одноосібно, так і спільно з іншими особами. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду». Стаття 41 Конституції РФ встановила, що «Кожен має право на охорону здоров’я та медичну допомогу». Коли Конституції Росії використовується система «Кожен може …» , йдеться про всіх, зокрема негромадянах. Для опису прав громадян використовується інша конструкція: «Громадянин РФ має право…».

Ми зрозуміли, які саме права людини може порушити Російська Федерація. Тепер я опишу, що відбувається із захопленими в Україні людьми, які перебувають у російській неволі.

Перше, що треба зафіксувати. Росіяни затримали та надовго позбавили волі кілька тисяч цивільних українців. Ці люди не брали участі у військових діях, вони не можуть бути військовополоненими. Їхню кількість оцінюють від двох з половиною до 20 тисяч осіб. Коаліція громадських організацій «Трибунал для Путіна» оцінює кількість затриманих громадян у 4 тисячі осіб. На лекції 16 травня 2023 року я говорив про те, чим пояснюється така сильна відмінність в оцінках і зараз не зупинятимуся на цьому. Якщо у когось будуть питання на цю тему, поставте їх… Цих людей утримують у місцях примусового тримання. Більшості з них не висунули жодних кримінальних звинувачень, але їх не звільняють. Жодних судових рішень про позбавлення волі цих людей немає. Ніхто з цих цивільних не бачив документів, на підставі яких їх позбавили волі. Я розповідав про їхній правовий статус на попередній лекції.

Зараз для нас важливо, що правовий статус у військовополонених та цивільних у відповідність до норм міжнародного гуманітарного права різний.

Головна відмінність цивільного від військовополоненого полягає в тому, що військовополоненого захоплюють у полон і позбавляють волі лише на підставі того, що він комбатант, тобто воює. Військовополоненого можуть тримати в полоні до закінчення війни. Для затримання цивільного потрібні підстави, окрім війни. Цивільного потрібно звільнити негайно після того, як підстава, на якій його позбавили волі, зникла. Наприклад, бойові дії вже не проходять на території поселення, де жив цей цивільний.

Цивільних мають утримувати у спеціальних таборах для інтернованих, а не у слідчих ізоляторах та в’язницях. Давайте разом розберемося, у чому відмінність табору від тюремних умов…

Цивільних українців утримують в РФ та на окупованих територіях  у тих самих умовах, що й військовополонених. У тих самих слідчих ізоляторах та виправних колоніях. Іноді їх тримають в окремих камерах, іноді – в тих камерах, що і військовополонених. Камери закриті цілодобово. У найкращому разі людям дають одну прогулянку на добу до 1 години. Результатом вмісту в камерах є кисневе голодування, зниження імунітету та різні хвороби. Наприклад, туберкульоз, який недаремно називають «тюремною хворобою».

Тюремний режим утримання цивільних заборонено міжнародним гуманітарним правом, зокрема Женевськими конвенціями. До речі, військовополонених також заборонено утримувати у тюремних умовах, за одним винятком – якщо тюремний режим потрібен, щоб забезпечити безпеку самих військовополонених.  Зверніть увагу на те, що права людини регулюються не лише міжнародним правом прав людини. В умовах збройного конфлікту вони також регулюються міжнародним гуманітарним правом.

Зараз я процитую опис фактів. Про це розповіли люди, які повернулися в Україну з російської неволі. Це неприємно буде слухати. У цих описах багато жорстокості. Але це правда. При можливості ми перевіряли показання одних людей показаннями інших, чи іншими способами.

Наша тема включає лише те, що відбувається у місцях примусового тримання. Але я почну трохи раніше, з етапу взяття в полон, поки людину ще не перевезли до місця примусового тримання. Без цього ми не отримаємо загальної картини порушення прав. Права у військовополоненого виникають не після того, як його привезли за колючий дріт. Вони виникають відразу після взяття в полон.

Що відбувалося на етапі після взяття в полон і до приміщення на місце примусового тримання.

Свідченнями українця, що повернувся, зафіксована спроба вбивства полоненого. Члени формування «Вагнер» взяли пораненого полоненого, отримали по телефону наказ доставити його комусь, але дорогою усвідомили, що така доставка – це великий ризик, і спробували задушити полоненого ременем. Людина знепритомніла, але за кілька годин прийшла до тями. В результаті він отримав сильне обмороження.

Людина, яка повернулася, наводить факти розстрілу поранених полонених і тортур, наприклад, струмом польового телефону. Внаслідок тортур струмом пальці ніг були фактично спалені та їх пізніше ампутували. Також є факти факти прострілювання колін під час допитів.

Захоплених на аеродромі Антонова у Гостомелі цивільних використовували як живий щит. Їм наказали йти додому злітною смугою, яка періодично обстрілювалася.

Що відбувалося на етапі після приміщення на місце примусового тримання.

Найчастіше медичну допомогу імітували. Лікар приходив, запитував про самопочуття, збирав скарги, але нічого не робив. Відомий випадок, коли при відкритій рані, що гниє, ноги людині лише обробляли рану зеленкою кілька тижнів.

Під час операції з ампутації кінцівок у російському госпіталі на людину одягли мішок, щоб він не бачив лікарів, які робили операцію.

У лазареті, де утримувалися військовополонені, не було туалету. Людям давали півлітрову банку для сечі, яку потім виливали у п’ятилітрову каністру. Двох поранених укладали на одне ліжко.

У СІЗО 1 Курська медсестра заявила, що вона сама вбивала б українців. Побиття під час приймання були настільки сильними, що люди непритомніли. У «кімнаті для вакцинацій», як називали катівню, стояла гільйотина. Під час побиття людям пропонували відрізати собі цією гільйотиною статевий орган, щоб припинити побиття. Коли в результаті побиття людина погоджувалася, її повертали до камери.

Не поранених полонених у колонії в Оленівці розміщували з порушенням будь-яких гігієнічних нормативів: понад 500 осіб на 100 ліжок. Спали на підлозі, на підвіконнях, по три на ліжку, по черзі.

Коли колону автобусів привезли до колонії в Оленівці, автобуси з людьми стояли там 2 дні, чекали на в’їзд на територію колонії. Людей не випускали із автобусів. Весь цей час їх не годували, не давали води, ліків. У туалет ходили в пакети.

Охоронець штрафного ізолятора колонії в Оленівці, якого називали Кирюша, вибивав палицею на спині полонених літеру Z. Люди в Оленівці помирали внаслідок тортур та відсутності медичної допомоги. Самі звільнені вважають, що вибух у Оленівці влітку 2022 року було організовано з метою приховати ці смерті.

Гімн РФ або змушували співати під загрозою побиття та електрошокера, або, в деяких випадках, пропонували співати за цигарку. Іноді охорона на поверсі визначала, які камери «поводилися погано». Людей із цих камер виводили в коридор і довго били.

При переміщенні в іншу колонію або СІЗО проходила «прийомка»: кожен полонений пробігав через стрій охоронців, які били людей та цькували їх собаками.

При взятті в полон або приміщенні до слідчого ізолятора викидали знайдені ліки, наприклад, інгалятори, і забирали всі особисті речі (книги).

У Оленівці змушували дуже швидко, за 2 хвилини, з’їдати порцію, у тому числі дуже гарячого супу (вода з кількома шматочками картоплі). Фактично це окріп. Якщо людина вставала з-за столу і продовжувала жувати, її били і змушували присідати.

У СІЗО Борисоглібська Воронезької області били за будь-яку наколку на тілі. Били по м’язах, у людини ноги мали кольори чорного винограду. Наносили удари електрошокером між сідниць. У цьому СІЗО якщо людина просила про медичну допомогу, на неї дорогою до медпункту випускали собаку. Укуси собаки довго не гоилися, бо люди були весь день на ногах. Як особливий виняток іноді людям дозволяли посидіти в камері, якщо сильно хворіли ноги. У камері на 6 осіб розміщували 12. У душі помитися треба було за 30 секунд. Прогулянки замість передбаченою інструкцією однієї години тривали не більше 10 хвилин.

Прокурорського контролю за дотриманням прав там немає, його імітують. Ми зафіксували випадок, коли військовий прокурор під час відвідин камер з українцями бачив побитих людей і запитував: «Що з тобою, погань?». Ніхто не казав йому правди, бо розуміли – це марно, буде гірше.

Листи близьким (один лист за весь час полону) люди писали під диктовку: все добре, добре годують.

Людей змушували розписуватись у документах, змісту яких ці люди не знали. Ті, хто змушував розписуватись, закривали текст руками. Це важливо знати вже зараз. У майбутньому можуть з’явитися різні документи: визнання, свідчення з підписами громадян України. Потрібно розуміти, як іноді люди ставили ці підписи.

Взяті в полон не давали води, в результаті було порушено водяний баланс. Порушення водяного балансу – це не просто коли людина хоче пити. Це сильні болі у м’язах та суглобах. Декілька разів імітували розстріл. При транспортуванні до Білорусі півтори доби руки були до крові стягнуті стяжками. Залишилися шрами.

Щодня у слідчому ізоляторі людей били поліпропіленовими трубами та саморобними батогами. Військовополонених чоловіків примушували цілувати один одного та били у разі відмови.

Для психологічного тиску одного з полонених під час приймання змушували лягти і лежати без руху для імітації смерті, цю людину накривали білим простирадлом. Але були випадки реальних смертей внаслідок побиття. Один із цих випадків стався, ймовірно, внаслідок усунення кулі, яка була в тілі людини. Ще один випадок смерті у цьому СІЗО стався внаслідок ненадання медичної допомоги.

Деяким полоненим на голові вибривали Z. Спецназ ФСВП, який бив людей, розумів, що можуть вбити. Вночі вони ходили камерами і перевіряли, чи не помер хто. Розштовхували сплячих і запитували: «Живий?». За крайньої необхідності робити уколи антибіотиків колола, коли людина стоїть на розтяжці, у напружені м’язи. Людям у камерах забороняли сидіти до відбою. Люди змушені годинами стояти, бо ходити у переповнених камерах неможливо.

Чимало українців, які звільнилися, скаржаться на голод. Ця проблема є не у всіх місцях примусового тримання, але вона трапляється часто. Іноді дрібні порції їжі доповнюються знущаннями. Наприклад, на камеру дають менше шматків хліба, ніж там людей, і кажуть: «Діліть». Це робиться для того, щоби викликати конфлікти серед людей.

Під час допитів людям ставлять питання про їхнє ставлення до влади України, влади Росії, конкретних представників влади (наприклад, Зеленського та Путіна). У деяких випадках, якщо людина висловлює проукруаїнську позицію, її били.

Під час побудов на продолі (це тюремний коридор) людей змушують приймати незручну і принизливу позу: людина низько нахиляється вперед, піднімає руки за спиною, широко розставляє ноги. Ця практика є офіційною, вона застосовується у російських в’язницях.

Давайте проаналізуємо за цими свідченнями, які права людини було порушено…

Право на ефективний засіб правового захисту у разі порушення прав, навіть якщо це порушення було скоєно особами, які діяли офіційно (стаття 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Люди нічим не захищені в умовах російської неволі. Жодних засобів правового захисту немає.

Право на життя (стаття 6). Ми не знаємо про долю багатьох людей, які потрапили в полон або були затримані. Можливо, деякі з них були вбиті.

Право не піддаватися катуванням (стаття 7).

Свободу від жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання (стаття 7). Дії охорони принижують людську гідність. Тут досить згадати роздягання людей під час побиття. Часто офіційні процедури жорстокі та нелюдські.

Право на свободу та особисту недоторканність та на свободу від довільного арешту або тримання під вартою (стаття 9). Українських цивільних масово довільно затримують та позбавляють волі.

Право на справедливий і публічний розгляд справи неупередженим судом (стаття 14). Українських цивільних позбавляють свободи без суду. Їх місяцями, а декого вже більше року утримують під вартою без судового розгляду. Немає судових рішень про взяття під варту, про продовження варти. Нема вироків, але люди позбавлені волі.

Право на приватне життя (стаття 17). Цивільних за умов незаконної неволі позбавляють права на приватне життя.

Право на свободу думки та висловлювання (стаття 19). Ставлення людей до влади України та Росії є підставою для затримання та позбавлення волі для цивільних, тортур та жорстокого поводження – для всіх українців.. При цьому люди нічого не робили, вони лише висловлювали свою думку. І вони висловлювали свою думку вимушено: їх запитували, і вони в умовах неволі були зобов’язані відповідати.

Якщо згадати ще Конституцію РФ, то було порушено ще права на власність, тому що у людей забирали особисті речі (наприклад, книги), і охорону здоров’я (не надавали медичної допомоги).

Робимо єдиний можливий висновок: порушення прав громадян України та інших мешканців України російською федерацією є грубими, систематичними та масовими.

Насамкінець хочу запросити вас на продовження розмови. Сьогодні під час лекції мені запитали: чому вони роблять це? Це важливе питання, і відповідь на нього слід шукати в особливостях політичного режиму РФ. У червні я починаю читати у Київській школі прав людини та демократії курс лекцій «Вороги прав людини: сучасний російський політичний режим (2023)». Він складається із 7 лекцій. Записувати потрібно на весь курс. Ті, хто успішно пройдуть його, отримають сертифікат Центру громадянських свобод.