27.06.2023

Я вітаю слухачів мого навчального курсу!

Сьогодні я розпочинаю курс лекцій «Сучасний російський політичний режим: без права людей на свої права». Я – Михайло Савва, доктор політичних наук, професор Вільного університету. «Вільний» зареєстровано у Латвії, але він працює як міжнародний освітній проект. У Вільному університеті я читаю курс «Політична експертиза». Я є членом групи документування воєнних злочинів та експертом української правозахисної організації Центр громадянських свобод, і цей курс лекцій є ініціативою ЦГС. Усі наші просвітницькі курси так чи інакше пов’язані з головною нашою темою – правами людини. У нашому курсі ми також звернемо увагу на те, як російський політичний режим впливає на права людини не тільки в Росії, а й у сусідніх країнах та у світі.

Наголошую, що ми розпочинаємо сьогодні курс із 7 лекцій. Чому Центр громадянських свобод переходить від окремих лекцій до курсів? Всі наші теми складні, їх неможливо розкрити за одну лекцію. Крім цього, ми хочемо, щоб у наших слухачів залишалися не лише нові знання, а й якийсь офіційний знак проходження навчання. Усі слухачі, які пройдуть курс, отримають сертифікат участі.

Як буде організовано наш курс? Кожна лекція за часом займе від однієї години до півтори години і обов’язково включатиме ваші запитання та мої відповіді. Я назву теми всіх семи лекцій:

1. Політичний режим сучасної Росії: авторитаризм, фашизм, неототалітаризм?
2. Реальна система російської влади: чи можемо говорити про узурпацію?
3. Державна російська ідеологія: ідейна основа масових воєнних злочинів?
4. Україна в офіційній російській державній ідеології: чому вони бояться?
5. Система офіційної російської пропаганди: наскільки та чому вона ефективна?
6. Формати порушень прав людини російською владою в РФ та за її межами: як із цим можна боротися?
7. Відцентрові тенденції російських регіонів: який потенціал сепаратизму у Росії?

Лекції будуть щотижня у вівторок о 18.00. Але наприкінці липня можлива перерва, оскільки я буду у відрядженні далеко від України, і я там просто не матиму вільного часу. Ви знатимете про такі зміни планів. Ви отримуватимете посилання на кожну нову лекцію. Якщо посилання не надійшло у понеділок, значить, у вівторок лекції не буде.

Ті слухачі, які відвідають 6 занять із 7, отримають сертифікати Центру громадянських свобод. У сертифікаті буде зазначено, що ви прослухали мій курс «Сучасний російський політичний режим». Відеозаписи курсу не будуть у відкритому доступі до закінчення курсу. Після закінчення ми викладемо усі відеозаписи. Але я на своєму сайті викладатиму тези всіх лекцій. У цих текстах не буде ваших запитань і відповідей.

Мета нашого курсу для Центру громадянських свобод – надати інформацію для розуміння основних характеристик та особливостей сучасного російського політичного режиму. Коли я говорю про «сучасне», я маю на увазі період правління Путіна, тобто з 1999 року до теперішнього часу. Я наголошую, що це мета Центру громадянських свобод. Ми лише даємо вам інформацію. Як ви її зможете використати, залежить від вас. Але якщо вам будуть потрібні мої консультації з теми курсу, звертайтеся. Для цього я залишу в чаті адресу моєї електронної пошти. Що нам дає правильне розуміння характеристик та особливостей політичного режиму? Здатність аналізувати. Тобто правильно відповідати на запитання: що означає та чи інша подія чи заява? У цьому місці обов’язково постає питання: чи допомагає правильне розуміння політичного режиму прогнозувати його дії? Так, допомагає. Але ці прогнози мають бути дуже обережними. Більш-менш точно можна прогнозувати реціональну поведінку. Але російський режим нераціональний. У ньому дуже багато емоцій, забобонів, міфів. Група, яка керує Росією, відірвалася від реальності. Це ускладнює прогноз.

Ще одна важлива попередня заява. Я не пропагандист. Я вчений. Це означає, що я не можу казати все, що захочу. Я маю як вчений зобов’язання. Їх декілька.

Я зобов’язаний використати наукову методологію дослідження проблеми. Це означає, що всі мої висновки мають бути обґрунтованими. Наприклад, нічим не обґрунтовано ідею про те, що гени населення впливають на політичний режим у країні. Тому я нічого не говоритиму про генотип росіян чи українців, чи чеченців, чи когось ще. Мені можуть не подобатися якісь висновки мого дослідження. Але якщо мої методи привели до таких висновків, я мушу говорити про них. Я повинен бути об’єктивним, не використовувати брехню та маніпуляції. Як ви розумієте слово «маніпуляція»?… Це вплив на свідомість та поведінку людини, мета якого невідома цій людині. Іншими словами, на людину впливають, але не кажуть їй, навіщо. Результат такого впливу завжди на користь маніпулятора. Я сказав про це для того, щоб було зрозуміло важливість точних визначень. Я часто даватиму визначення якогось слова, щоб вам було зрозуміло, як я розумію це слово. Якщо я раптом забуду це зробити, і слово комусь незнайоме, запитуйте.

Те, що я вчений, має практичні наслідки. Наприклад, кілька тижнів тому мені запропонували взяти участь у прес-конференції, де буде зроблено заяву про те, що російський режим є фашистським. Я відмовився. Причина в тому, що цей режим не фашистський. При цьому мені не подобається цей режим. Я маю з ним рахунки. Але як вчений, я маю точно визначати, який це режим. Якщо назвати його фашистським, ми не зможемо правильно оцінювати і правильно прогнозувати його.

Отже, повертаємось до нашої теми: «Політичний режим сучасної Росії: авторитаризм, фашизм, неототалітаризм?». Домовимося про те, що ви можете ставити запитання. Я чекаю на ваші запитання. Вони не менш важливі, ніж лекція. Але краще це робити після закінчення лекції. Просто тому, що ви можете запитати про те, що я і без запитання хотів розповісти, але трохи згодом. Коли ви захочете поставити запитання, можете використати підняту віртуальну руку. Внизу екрана є іконка «Реакції», а в ній – «Підняти руку». Або ви можете написати своє запитання у чаті. У ньому можна не лише ставити запитання, а й коментувати, залишати свою контактну інформацію тощо.

Існують деякі суперечки стосовно того, який політичний режим існує в сучасній Росії. Тому я був змушений провести власне дослідження основних характеристик та особливостей цього режиму. Я виділив 17 характеристик авторитарного режиму та застосував ці характеристики до сучасної Росії. Чому саме 17? Тому, що характеризувати політичний режим за трьома, п’ятьма, сімома ознаками немає жодного сенсу. Це те саме, що ставити людині діагноз ковід тільки тому, що вона має високу температуру. Політичний режим – дуже складна система, і для того, щоб абсолютно впевнено стверджувати, який режим у кожній країні, потрібна більш детальна «розбивка». Зараз побіжно повернуся до цих 17 позицій з тим, щоб показати за кожною, що відбувається в рамках саме цієї конкретної ознаки російського режиму та яка існує динаміка. Тобто, в якому напрямі змінюється ця ознака.

Перша ознака классического авторитарного режима: влада сконцентрована в руках однієї людини чи групи осіб  та спирається на особистість харизматичного правителя. Харизма – це здатність людини викликати в інших враження у тому, що ця людина – особлива. Харизма не завжди створюється самою людиною, завдяки її здібностям. Іноді харизму створюють професіонали чи офіційна пропаганда.

То, що ми маємо сьогодні в Росії, точно відповідає цій характеристиці авторитаризму. Путін не є одноосібним правителем, він є центром комунікації та одночасно публічною особою, яка управляє групою, до якої входить щонайменше 15 осіб. Путін є надзвичайно поважною особою у цій групі, оскільки деякі з її членів навіть не спілкуються між собою, позаяк один одного зневажають. Їм потрібен центр комунікації та, одночасно, їм потрібна певна харизма, яку вони використовують. Більш детально про те, як влаштовано російську владу, я говоритиму в другій лекції курсу.

 Ця ознака залишається стійкою, тут нічого не змінюється. І я хотів би наголосити, що саме ця характеристика режиму В. Путіна є одним з найбільш слабких його місць.

Опора на особистість харизматичного правителя – це завжди проблема передачі влади. Путін не повинен йти у 2024 році, коли закінчується другий поспіль термін його повноважень. Він змінив Конституцію РФ і може обиратися ще два терміни по 6 років. Але російські еліти, насамперед бізнес-еліта, незадоволені санкціями Заходу, які прослідкували за вторгненням в Україну в 2014 і були значно посилені в 2022 році. Спроба перевороту, яку організував Пригожан, показали слабкість системи влади у Росії. У разі поразки в Україні чи значних територіальних втрат окупованих територій Путін, ймовірно, не висуватиметься на виборах 2024 року.

Друга ознака: для системи управління характерним є високий ступінь централізму. Іншими словами, важливі рішення ухвалюються центром влади. Централізм розглядається як профілактика розпаду гетерогенної Російської Федерації. Він проявляється у прийнятті рішень не тими органами влади, які мають приймати такі рішення з вимог законодавства, а вищими органами, часто – федерального рівня. У період президентства Дмитра Медведєва у 2008 – 2012 роках було проведено деякі коригування у бік пом’якшення централізму. Так, було повернено можливість виборів глав суб’єктів РФ громадянами на розсуд законодавчих органів цих регіонів. Нині прямі вибори відбуваються у 75 суб’єктах РФ, у решті 10 главу обирають регіональні парламенти. Однак, було збережено в законодавстві право президента РФ усувати губернаторів з посади у зв’язку зі втратою довіри. Жорстко централізовані як органи виконавчої, але й всі значні сфери діяльності. Для Росії, яка формально є федерацією, це серйозна проблема.

Тенденція централізації посилюється.

Третя ознака: відчуження суспільства від влади,  що передбачає імітаційний характер виборів.

Процес виборів жорстко контролюється виконавчою владою та її представниками у виборчих комісіях. Імітаційний характер виборів усіх рівнів забезпечений трьома технологіями:

1. Масова пропаганда силами підконтрольних владі електронних засобів масової інформації (ЗМІ). Таких ЗМІ – більшість, що забезпечує масовий ефект її впливу. При використанні цієї технології іноді влада допускає прямі порушення закону, наприклад, використання адміністративного ресурсу під час виборів.

2. Недопуск до участі у виборах опозиційних кандидатів. Виборчі комісії при реєстрації кандидатів під надуманими приводами не реєструють незручних для влади кандидатів. Для цієї технології використовуються головним чином свідомо збережені недоліки виборчого законодавства, які, наприклад, дають можливість оголосити недійсний підпис на підтримку висування кандидата на підставі однієї граматичної помилки або відсутнього розділового знаку. Досить часто влада заради недопуску кандидата прямо порушує законодавство.

3. Фальсифікація результатів голосування. У результаті використання цієї технології влада завжди порушує законодавство РФ. На виборах різних рівнів (федеральному, суб’єктів РФ та муніципальному) використовуються різні поєднання даних технологій. В результаті перемоги кандидатів не від офіційно правлячої партії «Єдина Росія» є рідкісними винятками і не впливають на співвідношення сил в органах влади.

Відчуження суспільства від влади посилюється.

Четверта ознака:  Еліта формується у спосіб кооптації. Тобто, не зважаючи на громадську думку, до тих, хто вже перебуває в еліті, додають нових гравців. Для російського режиму є найбільш характерним та яскравим показником те, що діти представників чинного угруповання призначаються міністрами. Міністром сільського господарства в 2018 став Дмитро Патрушев, син секретаря Ради безпеки та колишнього керівника ФСБ Миколи Патрушева. Раніше діти високопосадовців обіймали високі посади лише у державних корпораціях та бізнес-структурах Для демократичних режимів такий стан справ є неймовірним, але путінський режим і не є демократичним.

Деградація російської еліти поступово посилюється. Представники правлячих кланів кооптуються у владу не тому, що вони здатні виконувати там функції, а через надію правлячої групи на те, що вони здатні ефективно захищати інтереси свого угруповання. Цей розрив між офіційним функціоналом та реальними можливостями визначає неготовність російської еліти діяти ефективно.

Тенденція формування бюрократичної еліти без урахування суспільної думки посилюється.

П’ята ознака: принцип розподілу гілок влади ігнорується,  виконавча влада домінує.

Особливістю російського політичного режиму є не просто домінування виконавчої влади, а повна фактична підпорядкованість представницької гілки. Центром виконавчої влади у РФ є не Уряд, а адміністрація Президента РФ. Прийняті правлячою групою рішення оформлюються та доводяться до виконавців саме адміністрацією Президента. Адміністрація Президента керує вищим органом законодавчої влади – Федеральними Зборами шляхом контролю за обранням депутатів Держдуми та членів Ради Федерації. Адміністрація Президента є федеральним виборчим штабом партії влади на всіх виборах. За потреби високопосадовці адміністрації делегуються до Держдуми, як її нинішній голова В’ячеслав Володін. Законодавчі органи суб’єктів РФ контролюються відповідними адміністраціями та регіональними управліннями Федеральної служби безпеки (ФСБ). Система судової влади також жорстко контролюється, але за іншою схемою. Суди першої інстанції та суди суб’єктів РФ у своїй більшості досить незалежні по відношенню до органів виконавчої влади органів місцевого самоврядування та суб’єктів РФ. Основним центром впливу на суддів є ФСБ, зокрема його регіональні управління. Судді залежні від ФСБ через незаконну, але практиковану всюди процедуру допуску до посади судді та продовження повноважень лише за результатами позитивного рішення ФСБ (так звані довідки про відсутність зв’язків судді з криміналом).

Домінування виконавчої посилюється.

Шоста ознака: права і свободи громадян проголошуються, але  практично  вони обмежені, особливо у політичні сфері. Законодавство, зокрема Конституція РФ гарантує дотримання прав і свобод громадян. Виступи представників федеральної влади загалом є цілком демократичними. Однак, практично органи «охорони правопорядку» та суди мають необмежені можливості для порушення прав та свобод. Такі порушення нині зосереджені у двох сферах: політика, яка розуміється як усі пов’язані з владою відносини, і власність.

У ході придушення політичного протесту активно використовуються неправові методи: фальсифікація адміністративних та кримінальних справ; організовані представниками влади напади на політичних супротивників, у тому числі їх вбивства; невиправдано жорстокі розгони масових політичних заходів. Придушення політичного протесту розглядається режимом як надзвичайно важливе завдання, заради вирішення якого допустимі і навіть необхідні порушення прав та свобод.

Обмеження прав громадян посилюється. Темпи цих обмежень значно прискорилися після початку повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року.

Сьома ознака: державний контроль поширюється на неполітичні сфери – економіку, культуру, релігію, приватне життя.  В Росії вже досить тривалий час, протягом кількох років, сфера впливу держави поширюється далеко за межі суто політики та виборів. За цим показником РФ уже кілька років є тоталітарною країною. Тут найбільш виразно  ми спостерігаємо тренд просування до неототалітаризму.

В якості прикладу. Російський режим активно використовує потенціал релігій для впливу суспільство, контролює багато в країні та за кордоном, вторгається у сферу релігійного життя у такій грубій формі, як кримінальні переслідування. Це все робиться всупереч конституційній нормі про світський характер російської держави.

Державний контроль у різних сферах продовжує посилюватись.

Восьма ознака: особистість позбавлена гарантій безпеки у стосунках з державою. Відомий старий жарт співробітників КГБ: якщо на вас ще немає карної справи, то це не ваша заслуга, це – наше недопрацювання. Цей жарт у Росії згадують все частіше.

Ситуація продовжує загострюватися. Це веде до дистанціювання громадян від влади і, отже, до зменшення соціальної бази підтримки режиму. Рівень вербальної, тобто на словах, підтримки залишається відносно високим. Однак, люди, які заявляють про свою підтримку влади через конформізм, не будуть при необхідності захищати його або просто підтримувати. Це яскраво підтвердила поведінка мешканців Ростова-на-Дону, захопленого заколотниками Пригожина 24 червня 2023 року. Ростовчани вітали пригожинців і недружньо ставилися до представників поліції. У РФ поступово формується ситуація, яка була характерна для пізнього Радянського Союзу – режим дедалі більше спирається лише на вертикаль влади, і системний збій у цій вертикалі, навіть короткостроковий, може викликати падіння режиму.

Дев’ята ознака: політика монополізована владою, режим придушує опозицію, дозволяючи собі вживати не правові методи.

Ця група ознак цілком очевидна сучасної РФ. Найбільш актуальним у цій системі є використання неправових методів щодо нелояльних. Його актуальність викликана тим, що масштаби використання таких методів зростають, і ці методи викликають найбільш активний і негативний суспільний резонанс. Під неправовими методами розуміються вбивства та застосування нелегітимного насильства (напади, побиття, погрози). Неправові методи почали застосовувати вже у перший президентський термін Путіна. На першому етапі насильство щодо нелояльних було локалізовано на деяких територіях Північного Кавказу, насамперед – у Чеченській Республіці. В даному випадку не йдеться про жертви війни. У ЧР вже після закінчення бойових дій активно усувалися люди, яких підозрювали у нелояльності до федеральної та регіональної влади. Дещо пізніше ця технологія стала застосовуватися в інших регіонах РФ. Найбільш відомі приклади неправових розправ – вбивства Анни Політковської (2006, Москва), Тимура Куашева (2014, Нальчик, Кабардино-Балкарська Республіка), Бориса Нємцова (2015, Москва). Для таких вбивств використовуються головним чином виконавці з-поміж людей, наближених до глави ЧР Рамзана Кадирова.

Низка випадків отруєнь російських політичних активістів (Олексій Навальний, Володимир Кара-Мурза та інші) можна віднести як до спроб убивств, так і до методів залякування.

Російський режим дедалі ширше використовує неправові методи для монополізації політики.

Десята ознака:  у партійній системі домінує одна партія. Це «Единая Россия». Формально існує кілька партій, є навіть фракції у Державній Думі. Але у Єдиної Росії 321 мандат, у Комуністичної партії – 57, у Справедливої Росії – 28, у нової фракції з назвою «Нові люди» – – 15 мандатів. Таким чином, у партії влади – 76% у парламенті. Але треба враховувати, що з усіх важливих питань, так звані опозиційні партії, підкоряються партії влади.

Система домінування правлячої партії не змінюється. На останніх виборах Державної Думи кількість партійних фракцій у російському парламенті навіть побільшало.

Одинадцята ознака: влада демонструє терпимість стосовно ідейних течій, що лояльні до правлячого режиму. Це – чергова ознака авторитарного режиму, вже не дуже типова для сучасної Росії. У РФ ситуація гірша, ніж у класичній авторитарній країні.

Абсолютно лояльна ідейна течія, наприклад, – протестантизм, у теперішній час підпадає під жорстке переслідування. Кілька десятків єговістів,  які були не просто затримані, а вже дістали терміни ув’язнення за відповідними кримінальними статтями, начебто за екстремістську діяльність, є яскравим підтвердженням цієї тези.

Дванадцята ознака: державний сектор економіки жорстко регламентований, але функціонує у рамках ринку. 

За оцінкою одного з провідних російських аналітичних центрів – Центру стратегічних розробок (ЦСР), державний сектор РФ складає вже половину національної економіки РФ. Він зростав, починаючи з 2000-х, і зараз досяг «надзвичайно високих значень». Тут також очевидно тренд до неототалітаризму. Держава підтримує підприємства державного сектору. Аналіз діяльності державної корпорації «Ростех», яка є однією з економічних основ чинного режиму свідчить, що вона не виглядає як цілком ринкова.

Ключові об’єкти державного сектора контролюються членами керуючого угруповання: президент державної компанії «Роснефть» – Ігор Сєчін, генеральний директор державної корпорації «Ростех» – Сергій Чемезов, голова ради директорів «Газпрому» – Віктор Зубков.

Тринадцята ознака: режим контролює засоби масової інформації, яким дозволено критикувати окремі недоліки.

У 2022 році, за індексом свободи преси, до п’яти країн з найкращою ситуацією входять Норвегія, Данія, Швеція, Естонія і Фінляндія. Росія опустилася на п’ять позицій за рік і займає 155-е місце. Як і в 2021 році, закривають список Еритрея та Північна Корея.

Конституція РФ прямо забороняє цензуру. Водночас, режим В. Путіна створив систему контролю за засобами масової інформації, в якій використовуються класичні для авторитарних режимів механізми законодавчого контролю (законодавчо встановлені покарання для ЗМІ), структурного контролю (велика кількість ЗМІ з державною участю) та економічного контролю (оплата так званого «інформаційного замовлення» лояльним ЗМІ).

Показовою є історія так званих вонкорів – російських блогерів, які пишуть про війну в Україні. Багато хто з них критикує російську владу. Але не через те, що вона почала війну. А за те, що вона неправильно її веде і не здобула перемоги. Восени минулого року російська влада розглядала дві можливості: або репресувати воєнкорів, або приручити їх. Їх спочатку налякали адміністративними справами, а потім приручили завдяки кільком зустрічам із Путіним.

Чотирнадцята ознака: влада опирається на силу, яка є достатньою для того, щоб  підкорити громадян. До масових репресій не вдаються.

І це дійсно так, масових репресій немає. Коли я говорю про масові репресії, то маю на увазі період Леніна-Сталіна, коли були репресовані мільйони людей. Але масштаб політично вмотивованого переслідування зростає. Політично мотивоване переслідування – це переслідування з метою утримати чи посилити владу. після початку повномасштабної війни було криміналізовано такі дії, як публічна критика війни та критика влади. За оцінкою правозахисного центру Меморіал, у Росії близько 600 політичних в’язнів. Але насправді кількість політичних в’язнів більша. До них потрібно відносити всіх людей, яких переслідують за релігійну діяльність, та всіх засуджених за «фейки» про війну в Україні та дискредитацію Російської армії. Близько 200 осіб переслідують за «фейки» про війну та близько 50 осіб – за дискредитацію армії. Вироків поки що менше, оскільки більшість справ ще розглядають. Кількість не кримінальних, а адміністративних покарань із політичних мотивів становить тисячі осіб.

П’ятнадцята ознака: силові структури є численними та абсолютно непідконтрольними громадськості, що абсолютно очевидно для РФ.

Чисельність державних органів, які безпосередньо здійснюють примус, у РФ надзвичайно висока. У штаті Міністерства внутрішніх справ РФ перебувають близько 900 тисяч осіб, у штаті Слідчого комітету – понад 21 000 осіб, прокуратури – понад 50 000 осіб, чисельність військ національної гвардії (Росгвардія) – понад 350 тисяч осіб. Чисельність Федеральної служби безпеки (ФСБ) та Федеральної служби охорони (ФСО) засекречено. За оцінками, кількість співробітників ФСБ становить кілька більше 100 тисяч осіб без співробітників прикордонної служби, що входить до ФСБ, і кількість співробітників ФСО – близько 20 тисяч осіб. Таким чином, чисельність офіційних організацій, які безпосередньо призначени для примусу до покори та придушення протестів, становить понад 1 мільйон 400 тисяч осіб. У середньому один «силовик» припадає на 100 громадян Росії. Цей показник дозволяє віднести сучасну РФ до групи «суперполіцейських» країн. Наприклад, у Китаї один силовик припадає на 900 осіб.

Шістнадцята ознака: громадянське суспільство є залежним від держави, хоча воно дозволене. В Росії створена унікальна за ефективністю  система здійснення контролю – Фонд президентських грантів та Фонд культурних ініціатив, які щороку розподіляють кошти у сумі порядку 20 млрд. рублів. Ці гроші отримують некомерційні організації на проекти, які відбираються за кількома критеріями, серед яких лояльність до влади.

Водночас, заборонена діяльність закордонних фондів, щотижня збільшується перелік так званих іноземних агентів та небажаних організацій. Переслідування некомерційних організацій, визнаних іноземними агентами, призвело до мінімізації закордонного фінансування організацій громадянського суспільства. Від цього постраждав насамперед правозахисний сектор. Ряд правозахисних організацій припинив діяльність у РФ.

Залежність громадянського суспільства від влади продовжує посилюватись.

Сімнадцята ознака: можливості представників національних меншин на збереження етнічної ідентичності обмежені. Яскраве підтвердження цього – виключення в 2018 із законодавства норми щодо обов’язкового вивчення титульних мов суб’єктів Російської Федерації, де вони є державними.

Для РФ об’єктивно характерні порушення прав людини, пов’язані з його етнічною приналежністю та віросповіданням. Наприклад, переслідування мусульман за нібито ісламський екстремізм. Для боротьби з опором кримських татар використовується той самий привід – ісламський екстремізм.

Отже, відповідно до більшості з цих наведених ознак російський режим є авторитарним. Водночас, наголошую, для цього режиму імітація виступає вже протягом кількох років головним інструментом контролю.

Телевізійна картина світу, яку отримують люди, кардинально відрізняється від реальності, але, як свідчать підсумки голосувань, більшість росіян роблять вибір на користь телевізійної «картинки».

Щодо динаміки режиму. Якщо перейти до кількісних показників, то з 17 ознак для як мінімум 12 характерною є динаміка у бік від демократії та прав людини. Тобто, цей режим кудись рухається. Питання: куди?  Не до звичного тоталітарного режиму. Тоталітарні режими залишилися у минулому. І не тому, що диктатори стали добрішими. Просто змінилося соціально-технологічне середовище.

Тобто, зараз ми говоримо про неототалітаризм, якому притаманні деякі ознаки.

Неототалітаризм опирається на:

1. Дійсне схвалення більшості громадян. Люди голосують за свого лідера, і це голосування забезпечується пропагандою. Відомий політологічний жарт: якщо у тоталітарних режимах  80%  успіху забезпечувалося репресіями і 20% – пропагандою, то  у неототалітарних пропорції зворотні: 20% – це репресії і 80% – пропаганда. І це працює, з огляду на другу ознаку неототалітаризму:

2. Активне застосування цифрових технологій. Будь-яка людина у сучасному суспільстві залишає масу електронних «слідів», і, таким чином, стає суттєво більш вразливою та більш підконтрольною.

3. Цікава особливість неототалітарного режиму, – на відміну від банального тоталітаризму,  він заохочує міграцію з країни. За «залізну завісу» часів СРСР було складно вирватися. Неототалітарні режими, навпаки, «вичавлюють» людей. Ми бачили дві великі міграційні хвилі з РФ лише за останні півтора роки. Перша хвиля була одразу після початку широкомасштабної агресії проти України, друга – після початку мобілізації на війну. Це призводить до деградації як суспільства в цілому, так і еліти. Внаслідок чого від еліти залишаються угруповання-прихильники діючого лідера, його друзі, родичі тощо.

Відповідаю на запитання: куди дрейфує російський режим? – до неототалітаризму. Повномасштабна агресія проти України значно прискорила цей процес.

Що це для нас означає?

У довгостроковій перспективі неототалітаризм обов’язково, зі 100% вірогідністю, призводить до деградації економічної, соціальної сфер та до деградації державних інститутів.

Яскравий приклад – Зімбабве, з Робертом Мугабе на чолі протягом 37 років.  Ось саме Зімбабве можна брати як модельну ситуацію сучасного неототалітаризму  та дивитися, що далі відбуватиметься в Росії, на прикладі Зімбабве. Але потрібно враховувати, що такі режими є стійкими у коротко- та середньо терміновій перспективі. Режим Путіна вирішив проблему передачі влади у 2024 році змінами Конституції РФ. Путін може за бажання вибратися наступного року президентом РФ. Він цього хоче. Але чи дадуть йому виконати це бажання? Це питання, яке ми будемо обговорювати на наступних лекціях.

Друге принципове питання і відповідь на нього: чи є режим Путіна фашистським?  – Ні, безумовно, таким його вважати не можна. Сама постановка цього питання – чи є він фашистським – з точки зору наукового аналізу, жодного сенсу не має. Чому?  Бо визначень сучасного фашизму існує приблизно стільки ж, скільки й авторів, які про це пишуть.

Якщо ж говорити про домінуючу тенденцію в англомовній науковій літературі, то сучасний фашизм – це палінгенетіческій ультранаціоналізм. Тобто, палінгенетіческій – це не консервативна ідеологія, вона не закликає до відродження нації. Вона закликає створити нову націю. Згадаймо: нова арійська особистість – у Гітлера,  новий тип людини – «радянська людина» у Радянському Союзі… Але режим Путіна надзвичайно консервативний.  Він, у цьому сенсі, не співпадає з фашизмом.

Наступного вівторка наша тема – «Реальна система російської влади: чи можемо говорити про узурпацію?». Спойлер – так, можемо.