Сьогоднішня тема, напевно, найбільша за обсягом серед усіх тем нашого курсу. Російська влада порушує права людей масово і систематично, в Росії і її межами, у різних формах. Через те, що ця тема дуже велика, багато важливого ми залишимо «за бортом». Ми не говоритимемо про культурні традиції та права людини, про соціально-економічні права. Ми торкнемося лише головного в умовах війни: порушень громадянських та політичних прав. Я не поділяю права людини за рівнем важливості. Вони однаково важливі. Я лише говорю про те, що війна загострила проблеми порушення насамперед політичних та громадянських прав.
Як завжди, перш ніж перейти до головного, розберемося, що таке права людини. Почну із конкретної ситуації. На польському пропускному пункті у Перемишлі польські прикордонники не пропускають до Польщі людину. Ця людина не є громадянином Польщі, але я не знаю, які документи вона мае. Людина голосно обурюється, вона говорить про те, що порушено її права. На вашу думку, які права порушено?
Права людини – це не все те хороше, що ми знаємо і що нам приємно. Я знаю багатьох людей, які думають саме так, тобто розуміють права людини дуже широко.
Потрібно розрізняти права та права людини. Права – це вимоги, про які ми справедливо заявляємо. Людина має право жити в будинку, якщо цей будинок йому належить або вона його орендує, або друзі пустили на якийсь час. Громадяни мають право обирати президента, якщо це гарантовано конституцією їхньої країни. На все це люди мають право розраховувати за умови, що іншою стороною були надані відповідні обіцянки чи гарантії. Але права людини є вимогами іншої якості: вони не залежать від обіцянок або гарантій іншої сторони. Право людини на життя не залежить від обіцянки іншої людини не вбивати її. Життя може від цього залежати, але не право життя. Його право на життя залежить лише від одного: того, що він людина.
Визнання прав людини означає визнання того, що кожній людині дано право вимагати дотримання таких положень: я маю ці права, що б ви не говорили і не робили, тому що я, так само, як і ви, людина. Права людини притаманні кожній людині.[1]
Таким чином, права людини – це вимоги, які не залежать від чиїхось обіцянок та гарантій.
Коли ми говоримо про порушення прав, потрібно обов’язково уточнювати, про яку систему прав людини йдеться. Існує система прав людини, яка встановлена Організацією Об’єднаних Націй. Її складають такі документи, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Учасниками цієї системи є більшість країн нашої планети. Потрібно пояснити, чому в цій системі є два дуже схожі документи – Загальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Загальну декларацію було прийнято резолюцією Генеральної асамблеї ООН і тому вона не є обов’язковою для виконання. А Міжнародний пакт – це міждержавний договір, який є обов’язковим для виконання. Це важливо. Коли вам потрібно зробити посилання у зверненні чи листі, робіть посилання на обов’язковий для виконання документ, тобто на Міжнародний пакт.
Є європейська система прав людини, яку складає Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод. Є також інші регіональні конвенції про права людини, наприклад, Американська або Африканська хартія, Арабська хартія. Вони не мають значення для нашої теми.
Але європейська має значення. Ця система відрізняється від оонівської.
По перше, у європейській системі прав людини права не лише декларуються. Створено інструмент для їхнього захисту – Європейський суд з прав людини. Рішення цього суду є обов’язковими для виконання. За виконанням Міжнародного пакту теж є кому наглядати. Слідкує Комітет ООН із прав людини. Тобто, інструмент контролю існує. Але там є інша ситуація. Як пишуть експерти, «обов’язковість рішень комітетів ООН залишається нез’ясованою».
По-друге, гарантії прав прав у європейській системі відрізняються від оонівської. Право на життя в європейській конвенції справді гарантується прямою і безумовною забороною смертної кари. Україна входить до цієї системи, але Росія вийшла з неї. Відразу відповім на запитання, що це означає для нас? Чи можна подати скаргу на дії влади Росії в Україні? Скаргу в ЄСПЛ на дії влади Росії можна подати щодо подій, що мали місце з 5 травня 1998 року по 16 вересня 2022 року. Подати скаргу можна на дії влади, вчинені на території, на якій влада Росії здійснює «ефективний контроль». Окуповані території України належать до таких. Потрібно враховувати, що ЄСПЛ може приймати рішення щодо порушень, які допустила російська влада. Але РФ не виконуватиме цих рішень.
Через це я спиратимуся на оонівську систему прав. Російська Федерація вже не визнає європейської системи, а порушення прав українців російською владою тривають.
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права встановлює кілька найважливіших прав:
Право на ефективний правовий захист: «Кожна Держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов’язується: забезпечити будь-якій особі, права та свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушені, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було вчинено особами, які діяли офіційно».
Право на життя.
Не піддаватися тортурам або жорстоким, нелюдським або поводженню, що принижує його гідність, або покаранню.
Ніхто не повинен утримуватись у підневільному стані.
Право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий довільному арешту або тримання під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах та відповідно до такої процедури, які встановлені законом.
Усі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне звернення та повагу до гідності, властивої людській особистості.
Ніхто не може бути позбавлений волі на тій підставі, що він не в змозі виконати будь-яке договірне зобов’язання.
Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання.
Кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб’єктності.
Ніхто не може піддаватися довільному чи незаконному втручанню в його особисте та сімейне життя, довільним чи незаконним посяганням на недоторканність його житла чи таємницю його кореспонденції чи незаконним посяганням на його честь та репутацію.
Усі особи рівні перед судами та судами.
Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватись своїх думок. Кожна людина має право на вільне вираження своєї думки; це право включає свободу шукати, отримувати та розповсюджувати будь-яку інформацію. Усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист закону.
Ці права, які встановив Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, є мінімальним стандартом.
Конституції деяких країн, у тому числі Росії, містять додаткові права стосовно Міжнародних пактів. Чому я наголошую на Росії? Тому що вона повинна дотримуватися цих прав, якщо вони є в її конституції. У тому числі прав негромадян. Наприклад, стаття 35 Конституції РФ встановила таке право: «Кожен має право мати майно у власності, володіти, користуватися та розпоряджатися ним як одноосібно, так і спільно з іншими особами. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як за рішенням суду». Стаття 41 Конституції РФ встановила, що «Кожен має право на охорону здоров’я та медичну допомогу». Коли в Конституції Росії використовується фраза «Кожен може …», йдеться про всіх, зокрема негромадянах. Для опису прав громадян використовується інша конструкція: «Громадянин РФ має право…».
Ми зрозуміли, які саме права людини може порушити Російська Федерація. Тепер розберемося, як ці права порушуються. Розглянемо порушення прав громадян РФ і порушення прав громадян України російською владою.
Порушення прав людини в сучасній Росії є тотальними, тобто не просто масовими, а такими, що стосуються всіх. Для порушення прав застосовуються такі основні способи:
- Незаконні законодавчі заборони. Наприклад, заборони поширення інформації. Вони незаконні, тому що суперечать міжнародним зобов’язанням РФ та навіть національному законодавству. Такі заборони в РФ були запроваджені під час пандемії ковіда, а потім їх значно посилили під час агресії проти України. В результаті людина стає злочинцем просто тому, що вона реалізує свої права.
Наведу приклад. Громадянин Росії розмістив у соціальній мережі на своїй сторінці кілька текстів та фотографій про воєнні злочини російської армії в Україні. Слідчий Слідчого комітету порушив кримінальну справу за статтею Кримінального кодексу 207.3, яка набула чинності у березні 2022 року – «Публічне поширення свідомо неправдивої інформації про використання Збройних Сил Російської Федерації, виконання державними органами Російської Федерації своїх повноважень».
Слідчий замовив лінгвістичну експертизу. Експерт написав, що у текстах обвинуваченого «були виявлені висловлювання, що містять приписування цілеспрямовано ворожих, насильницьких дій Збройним силам Російської Федерації (зокрема Верховному головнокомандувачу Збройних сил Російської Федерації В.В. Путіну)… приписування Збройним силам РФ воєнних злочинів…». Проте експерт не зробив прямого висновку про те, що ця людина поширила свідомо неправдиву інформацію.
Адвокат попросив мене як експерта з політичних мотивів кримінального переслідування дати відповіді на три запитання: «Чи є інформація, яку поширив обвинувачений, свідомо неправдивою?», «Чи обґрунтований у висновку експерта, який цей експерт підготував за дорученням слідчого, свідомо неправдивий характер інформації?», «Чи є у кримінальному переслідуванні обвинуваченого ознаки політичної вмотивованості?».
Основною тезою моєї експертизи з першого питання була така: свідомо неправдивої є інформація, яка не відповідає дійсності, а не будь-якій іншій інформації. Людина може поширювати інформацію, яка не відповідає інформації органів влади, посадових осіб, журналістів та інших людей. Така невідповідність не робить інформацію свідомо неправдивою. Невідповідність дійсності не є очевидною, її необхідно довести. Для такого доказу слід переконливо підтвердити, що насправді відбувалися інші події. Але в нашому випадку слідчий лише зазначив, що поширена обвинуваченим інформація не відповідає інформації Міністерства оборони Росії.
З другого питання я зазначив, що лінгвістична експертиза не може обґрунтувати неправдивість будь-якої інформації. Таке завдання виходить за межі лінгвістики як науки. Експерт-лінгвіст не має права робити певний висновок про явну неправдивість будь-якої інформації.
З третього питання я заявив, що ця кримінальна справа, поза всякими сумнівами, є політично вмотивованою. Всі відомі нам політичні мотиви зводяться до наступних: утримання влади та посилення влади, а також недобровільне припинення публічної діяльності. Слідчий написав у обвинувальному висновку, що обвинувачений поширив інформацію «з метою підриву авторитету, довіри та поваги, а також формування негативного ставлення до Збройних сил Російської Федерації та органів державної влади загалом». Поширення громадянами інформації щодо діяльності влади є частиною нормального політичного процесу. Ця інформація може відповідати дійсності або бути неправдивою, вона може містити негативні чи позитивні оцінки влади. Саме собою поширення інформації не може бути підставою для переслідування громадянина органами влади. Обмеження права на поширення інформації передбачено п. 3 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Такі обмеження мають бути встановлені законом, і вони повинні бути необхідні: для поваги до прав та репутації інших осіб; для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення.
Стаття 207.3 КК РФ передбачає кримінальну відповідальність за дії, які не мають відношення до прав та репутації інших осіб, до охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення. Ця стаття передбачає відповідальність за поширення інформації, що завдає шкоди владі та її представникам, що тягне за собою наслідки у вигляді втрати влади або її ослаблення. Це важливо, тому що дає можливість зробити наступний висновок: політична мотивація передбачена складом статті 207.3 КК РФ. Застосування до будь-якої людини цієї статті робить його кримінальне переслідування політично вмотивованим без будь-яких додаткових обґрунтувань. Переслідування за цією статтею спрямоване на утримання та зміцнення влади людьми, які зараз перебувають при владі в РФ.
2. Законодавчі обмеження. Такі обмеження не можна назвати незаконними. Але вони невиправдано жорстокі. Наприклад, запровадження правового статусу «іноземного агента». Такі люди зобов’язані маркувати кожен свій виступ інформацією у тому, що є іноземними агентами. Якщо людина цього не зробила, її штрафують. Якщо протягом року його оштрафували двічі, то втретє порушують кримінальну справу та можуть позбавити волі на строк до 2 років.
3. Фальсифікації кримінальних справ та позбавлення волі людей, які не порушували законів. Наприклад, значно зросла кількість фальсифікацій кримінальних справ за статтею «державна зрада». Опозиціонера Володимира Кара-Мурзу позбавили волі на 25 років, зокрема за статтею «державна зрада». Матеріали цієї справи засекречені, але, ймовірно, приводом став виступ Володимира перед парламентарями штату Арізона. Володимир не знав державних таємниць. Він не міг їх видати арізонським депутатам. Це означає, що його позбавили свободи за поширення інформації.
4. Позасудові розправи. Це вбивства та замахи на політичних опонентів, або розправи з метою залякати людей. Найбільш масові позасудові розправи застосовуються на Північному Кавказі. Якщо загалом у Росії позасудові розправи використовують у тому, щоб вивести із політики небезпечних для влади опонентів, то Північному Кавказі такі злочини є державним терором. Це різні формати. Якою є мета терору? …
Головною метою терору є створення атмосфери страху. На територіях Чечні, Інгушетії, Дагестану державний терор спрямовано на ліквідацію потенціалу опору. Людей, які живуть на цих територіях, підозрюють у тому, що вони сепаратисти. Боротьба з сепаратизмом, екстремізмом і фейками є у сучасному світі головними сферами, у яких відбуваються порушення прав людини. Іншими словами, на таку боротьбу слід звертати особливу увагу. Тому що під час цієї боротьби, мабуть, порушуються права людини.
Тепер я повернуся до України та опишу, що відбувається із захопленими в Україні людьми, які перебувають у російській неволі. Це дозволить нам зробити висновки, які права було порушено.
Перше, що треба зафіксувати. Росіяни затримали не тільки військовополонених. Вони затримали та надовго позбавили волі кілька тисяч цивільних українців. Ці люди не брали участі у військових діях, вони не можуть бути військовополоненими. Їхню кількість оцінюють від 4 тисяч до 20 тисяч осіб. Коаліція громадських організацій «Трибунал для Путіна» оцінює кількість затриманих громадян як «понад чотири тисячі» осіб. Таку велику різницю можна пояснити різною методикою підрахунку. «Трибунал для Путіна» оцінює кількість людей, які нині позбавлені волі. А уповноважений з прав людини, який називає цифру 20 тисяч, можливо, говорить про всіх людей, які колись були затримані. Ми знаємо багато випадків, коли на окупованій території росіяни затримують людей для так званої перевірки, тримають у неволі, але відпускають за кілька днів або кілька тижнів. Під час так званих фільтрацій тисячі людей на якийсь час позбавлені волі. Таким чином, точної цифри цивільних, які сьогодні позбавлені волі, не знає ніхто. Перша причина – росіяни не повідомляють про таких людей. Друга причина – на окупованих територіях довільні затримання продовжуються.
Цивільних громадян України та інших країн людей утримують у місцях примусового тримання. Більшості з них не висунули жодних кримінальних звинувачень, але їх не звільняють. Жодних судових рішень про позбавлення волі цих людей немає. Ніхто з цих цивільних не бачив документів, на підставі яких їх позбавили волі.
Зараз для нас важливо, що правовий статус у військовополонених та цивільних у відповідність до норм міжнародного гуманітарного права різний.
Головна відмінність цивільного від військовополоненого полягає в тому, що військовополоненого захоплюють у полон і позбавляють волі лише на підставі того, що він комбатант, тобто воює. Військовополоненого можуть тримати в полоні до закінчення війни. Для затримання цивільного потрібні підстави, окрім війни. Цивільного потрібно звільнити негайно після того, як підстава, на якій його позбавили волі, зникла. Наприклад, бойові дії вже не проходять на території поселення, де жив цей цивільний.
Цивільних мають утримувати у спеціальних таборах для інтернованих, а не у слідчих ізоляторах та в’язницях. Давайте разом розберемося, у чому відмінність табору від тюремних умов…
Цивільних українців утримують в РФ та на окупованих територіях у тих самих умовах, що й військовополонених. У тих самих слідчих ізоляторах та виправних колоніях. Іноді їх тримають в окремих камерах, іноді – в тих камерах, що і військовополонених. Камери закриті цілодобово. У найкращому разі людям дають одну прогулянку на добу до 1 години. Результатом вмісту в камерах є кисневе голодування, зниження імунітету та різні хвороби. Наприклад, туберкульоз, який недаремно називають «тюремною хворобою».
Тюремний режим утримання цивільних заборонено міжнародним гуманітарним правом, зокрема Женевськими конвенціями. До речі, військовополонених також заборонено утримувати у тюремних умовах, за одним винятком – якщо тюремний режим потрібен, щоб забезпечити безпеку самих військовополонених. Зверніть увагу на те, що права людини регулюються не лише міжнародним правом прав людини. В умовах збройного конфлікту вони також регулюються міжнародним гуманітарним правом.
Зараз я процитую опис фактів. Про це розповіли люди, які повернулися в Україну з російської неволі. Це неприємно буде слухати. У цих описах багато жорстокості. Але це правда. При можливості ми перевіряли показання одних людей показаннями інших, чи іншими способами.
Наша тема включає лише те, що відбувається у місцях примусового тримання. Але я почну трохи раніше, з етапу взяття в полон, поки людину ще не перевезли до місця примусового тримання. Без цього ми не отримаємо загальної картини порушення прав. Права у військовополоненого виникають не після того, як його привезли за колючий дріт. Вони виникають відразу після взяття в полон.
Що відбувалося на етапі після взяття в полон і до приміщення на місце примусового тримання.
Свідченнями українця, що повернувся, зафіксована спроба вбивства полоненого. Члени формування «Вагнер» взяли пораненого полоненого, отримали по телефону наказ доставити його комусь, але дорогою усвідомили, що така доставка – це великий ризик, і спробували задушити полоненого ременем. Людина знепритомніла, але за кілька годин прийшла до тями. В результаті він отримав сильне обмороження.
Людина, яка повернулася, наводить факти розстрілу поранених полонених і тортур, наприклад, струмом польового телефону. Внаслідок тортур струмом пальці ніг були фактично спалені та їх пізніше ампутували. Також є факти факти прострілювання колін під час допитів.
Захоплених на аеродромі Антонова у Гостомелі цивільних використовували як живий щит. Їм наказали йти додому злітною смугою, яка періодично обстрілювалася.
Що відбувалося на етапі після приміщення на місце примусового тримання.
Найчастіше медичну допомогу імітували. Лікар приходив, запитував про самопочуття, збирав скарги, але нічого не робив. Відомий випадок, коли при відкритій рані, що гниє, ноги людині лише обробляли рану зеленкою кілька тижнів.
Під час операції з ампутації кінцівок у російському госпіталі на людину одягли мішок, щоб він не бачив лікарів, які робили операцію.
У лазареті, де утримувалися військовополонені, не було туалету. Людям давали півлітрову банку для сечі, яку потім виливали у п’ятилітрову каністру. Двох поранених укладали на одне ліжко.
У СІЗО 1 Курська медсестра заявила, що вона сама вбивала б українців. Побиття під час приймання були настільки сильними, що люди непритомніли.
Не поранених полонених у колонії в Оленівці розміщували з порушенням будь-яких гігієнічних нормативів: понад 500 осіб на 100 ліжок. Спали на підлозі, на підвіконнях, по три на ліжку, по черзі.
Коли колону автобусів привезли до колонії в Оленівці, автобуси з людьми стояли там 2 дні, чекали на в’їзд на територію колонії. Людей не випускали із автобусів. Весь цей час їх не годували, не давали води, ліків. У туалет ходили в пакети.
Охоронець штрафного ізолятора колонії в Оленівці, якого називали Кирюша, вибивав палицею на спині полонених літеру Z. Люди в Оленівці помирали внаслідок тортур та відсутності медичної допомоги. Самі звільнені вважають, що вибух у Оленівці влітку 2022 року було організовано з метою приховати ці смерті.
Гімн РФ або змушували співати під загрозою побиття та електрошокера, або, в деяких випадках, пропонували співати за цигарку. Іноді охорона на поверсі визначала, які камери «поводилися погано». Людей із цих камер виводили в коридор і довго били.
При переміщенні в іншу колонію або СІЗО проходила «прийомка»: кожен полонений пробігав через стрій охоронців, які били людей та цькували їх собаками.
При взятті в полон або приміщенні до слідчого ізолятора викидали знайдені ліки, наприклад, інгалятори, і забирали всі особисті речі (книги).
У Оленівці змушували дуже швидко, за 2 хвилини, з’їдати порцію, у тому числі дуже гарячого супу (вода з кількома шматочками картоплі). Фактично це окріп. Якщо людина вставала з-за столу і продовжувала жувати, її били і змушували присідати.
У СІЗО Борисоглібська Воронезької області били за будь-яку наколку на тілі. Били по м’язах, у людини ноги мали кольори чорного винограду. Наносили удари електрошокером між сідниць. У цьому СІЗО якщо людина просила про медичну допомогу, на неї дорогою до медпункту випускали собаку. Укуси собаки довго не гоилися, бо люди були весь день на ногах. Як особливий виняток іноді людям дозволяли посидіти в камері, якщо сильно хворіли ноги. У камері на 6 осіб розміщували 12. У душі помитися треба було за 30 секунд. Прогулянки замість передбаченою інструкцією однієї години тривали не більше 10 хвилин.
Листи близьким (один лист за весь час полону) люди писали під диктовку: все добре, добре годують.
Людей змушували розписуватись у документах, змісту яких ці люди не знали. Ті, хто змушував розписуватись, закривали текст руками. Це важливо знати вже зараз. У майбутньому можуть з’явитися різні документи: визнання, свідчення з підписами громадян України. Потрібно розуміти, як іноді люди ставили ці підписи.
Взяті в полон не давали води, в результаті було порушено водяний баланс. Порушення водяного балансу – це не просто коли людина хоче пити. Це сильні болі у м’язах та суглобах. Декілька разів імітували розстріл. При транспортуванні до Білорусі півтори доби руки були до крові стягнуті стяжками. Залишилися шрами.
Щодня у слідчому ізоляторі людей били поліпропіленовими трубами та саморобними батогами. Військовополонених чоловіків примушували цілувати один одного та били у разі відмови.
Для психологічного тиску одного з полонених під час приймання змушували лягти і лежати без руху для імітації смерті, цю людину накривали білим простирадлом. Але були випадки реальних смертей внаслідок побиття. Один із цих випадків стався, ймовірно, внаслідок усунення кулі, яка була в тілі людини. Ще один випадок смерті у цьому СІЗО стався внаслідок ненадання медичної допомоги.
Деяким полоненим на голові вибривали Z. Спецназ ФСВП, який бив людей, розумів, що можуть вбити. Вночі вони ходили камерами і перевіряли, чи не помер хто. Розштовхували сплячих і запитували: «Живий?». За крайньої необхідності робити уколи антибіотиків колола, коли людина стоїть на розтяжці, у напружені м’язи. Людям у камерах забороняли сидіти до відбою. Люди змушені годинами стояти, бо ходити у переповнених камерах неможливо.
Чимало українців, які звільнилися, скаржаться на голод. Ця проблема є не у всіх місцях примусового тримання, але вона трапляється часто. Іноді дрібні порції їжі доповнюються знущаннями. Наприклад, на камеру дають менше шматків хліба, ніж там людей, і кажуть: «Діліть». Це робиться для того, щоби викликати конфлікти серед людей.
Під час допитів людям ставлять питання про їхнє ставлення до влади України, влади Росії, конкретних представників влади (наприклад, Зеленського та Путіна). У деяких випадках, якщо людина висловлює проукруаїнську позицію, її били.
Під час знаходження на продолі (це тюремний коридор) людей змушують приймати незручну і принизливу позу: людина низько нахиляється вперед, піднімає руки за спиною, широко розставляє ноги. Ця практика є офіційною, вона застосовується у російських в’язницях.
Прокурорського контролю за дотриманням прав громадян України у місцях примусового тримання немає, його імітують. Ми зафіксували випадок, коли військовий прокурор під час відвідин камер з українцями бачив побитих людей і запитував: «Що з тобою, погань?». Ніхто не казав йому правди, бо розуміли – це марно, буде гірше.
Для великого комплексу порушень правами людини створює умови так звана «фільтрація».[2] Окупанти називають фільтрацією примусові перевірки та реєстрацію громадян України на вулицях та в житлових приміщеннях, на блок-постах, у спеціальних фільтраційних пунктах. Вивчення характеристик затриманих за результатами фільтрації розкриває мету цих примусових перевірок – виявити та позбавити волі активних людей, які видаються небезпечними для окупаційного режиму. Ці перевірки проводяться у різних форматах та у різних ситуаціях: на окупованих територіях, при в’їзді на територію Росії, при виїзді з РФ до країн Європи. Кожен із видів «фільтрації» створює умови для порушень прав людини, і потрібно знати всі ці умови. Але я тут не торкаюся місць неволі, куди відправляють людей, які не пройшли «фільтрацію». Про це ми вже говорили.
Так звана «первинна фільтрація» здійснюється на вулицях окупованих населених пунктів та на блок-постах. Термін «первинна фільтрація» використовують російські інформаційні ресурси. На вулицях та блок-постах перевіряють документи, оглядають машини, іноді оглядають людей у пошуках підозрілих татуювань. На вулицях «фільтрують» людей, які вийшли чи виїхали з дому та кудись пересуваються. Як і свого часу у Чечні, за результатом такої перевірки людину можуть затримати без будь-яких юридичних обґрунтувань.
Але для того, щоб потрапити під «фільтрацію», на окупованих територіях не обов’язково виходити з дому. Ще один формат «фільтрації» – тотальна перевірка всіх мешканців населеного пункту. Військові заходять до кожного будинку чи квартири, перевіряють документи, телефони, шукають татуювання, обшукують приміщення. Самі російські військові називають це «фільтрацією». Під час таких заходів масово застосовується насильство: побиття, тортури. Зафіксовано випадки вбивств та зґвалтувань. Такі «фільтрації» у населеному пункті можуть проводитись багато разів.
Свідки з Бучі говорили про те, що фільтрації у житлових приміщеннях проводились після кожної ротації окупантів. Один військовий підрозділ виходив, на його місце приходив інший, і ті, що знову прибули, обходили кожен будинок і кожну квартиру. Так, білоруси провели фільтрацію, потім зайшли чеченці і теж провели фільтрацію. Методи такої перевірки ставлять під загрозу життя людей. Свідок згадує: «У мене вимагали ключі від закритого підвалу. Я відповів, що ключів немає. Тоді один із них висмикнув запобіжник із гранати і підніс гранату до підвального вікна. Він сказав: «Якщо не знайдеш ключі, я кину туди гранату».
Коли я давав визначення фільтрації, я сказав, що це і перевірка, і реєстрація людей. Але слід уточнити, що під час «первинної фільтрації» на блок-постах та на вулицях реєстрація не проводиться. Окупанти здійснюють реєстрацію під час тотальної «фільтрації». Прикладом є «фільтрація» у селі Шибені Бородянського району Київської області у лютому-березні 2022 року. Це маленьке село. У ньому мешкало близько 900 осіб. У період окупації у цьому селі розмістили штаб якогось російського підрозділу. Як пізніше розповідали свідки: «У нас жило багато генералів. І ці генерали були незвичними. Не товсті, у добрій фізичній формі». Село було повністю ізольоване від зовнішнього світу. Під час фільтрації людей у кожному будинку попередили, що їх усіх переписали. Якщо когось не буде при наступній перевірці, цю родину розстріляють.
«Фільтрація» є обов’язковою для мешканців окупованих територій. Серед населення цих територій навесні минулого року поширювалася інформація про те, що без проходження «фільтрації» люди не зможуть виїжджати за межі свого населеного пункту. Крім перевірок на вулицях та блок-постах, створено спеціальні фільтраційні пункти для «тотальної фільтрації». Навесні та влітку 2022 року у таких пунктах використовувалися намети та інші тимчасові приміщення. Жителі окупованих територій або зобов’язані самостійно приїхати в ці пункти на своїх автомобілях, або їх привозять туди спеціальними автобусами. Навесні 2022 року черги на проходження фільтрації були дуже великими. Люди або жили в машинах кілька днів, або приїжджали кілька разів, сподіваючись пройти «фільтрацію» до комендантської години. Фільтраційні пункти на той час працювали цілодобово.
Під час «фільтрації» людей реєструють на підставі українських документів і дактилоскопують. Відбитки знімають за допомогою сканера. При цьому беруть відбитки не лише пальців, а й усієї долоні.
Обов’язково проводиться опитування кожної людини. Людей запитують: щодо ставлення до влади України, до Росії, до місцевої окупаційної влади, навіть про те, наскільки добре за «київським режимом» комунальні служби прибирали місто. Одне з найпопулярніших питань: «Чи хочете в Україну?».
Обов’язково перевіряють мобільний телефон людини: тексти у соціальних мережах, список контактних номерів, фотографії. Метою перевірки телефону є оцінка ставлення людини до влади України, виявлення її зв’язків із українськими військовослужбовцями. Якщо інформація в соціальних мережах говорить про патріотизм людини, її підтримку ЗСУ, то це вже достатня підстава для окупантів затримати цю людину.
Патрульні та співробітники «фільтраційних пунктів» мають роздруківки татуювань, наявність яких є підставою для затримання. Серед таких татуювань руни, хрести та тризуби. Як підозрілі розглядаються емблеми комп’ютерних ігор та будь-які інші незнайомі символи. Також на шкірі шукають специфічні потертості від носіння стрілецької зброї та бронежилета, потертості вказівного пальця правої руки, синці на правому плечі від віддачі при стрільбі.
Фільтрація може завершитись затриманням людини. У зоні високого ризику перебувають ветерани антитерористичної операції, колишні військовослужбовці, поліцейські та працівники спецслужб, члени патріотичних громадських організацій. Деяки з ціх людей цілеспрямовано шукають під час «фільтрації». Як сказав один із свідків: «В автобус на деяких КПП заходили люди зі списками та звіряли документи всіх із цими списками». Ті, хто не пройшов фільтрацію, зникають.
Спеціальним видом «фільтрації» є перевірки на кордоні працівниками ФСБ громадян України, які виїжджають із РФ через сусідні країни. Звичайною практикою при виїзді до зарубіжних країн із РФ є проходження митного контролю та прикордонного контролю. Але зараз це вже не так. Після прикордонного контролю проводиться «фільтрація» громадян України та постійних мешканців країни. Наприклад, у людини може не бути громадянства. Є правовий статус «особа без громадянства». Але якщо документи цієї людини показують, що вона постійно жила в Україні, її теж «фільтрують». Фільтрацію на виїзді здійснюють співробітники ФСБ. Вони не називають своїх прізвищ та посад. Вони не кажуть, на підставі яких документів ця процедура проводиться. «Фільтрація» проходить зазвичай у тимчасових приміщеннях. Там на стінах немає плакатів, інструкцій та будь-якої іншої інформації. Вже одне це говорить нам, що дана процедура незаконна, і російська влада розуміє це.
Уникнути фільтрації при виїзді з РФ неможливо. Прикордонники забирають документи людини і кажуть: «Пройдіть до того приміщення, там вам повернуть паспорт». А повертають його лише після «фільтрації». Українців допитують, іноді кілька годин. Внаслідок цього останнього етапу «фільтрації» деяких людей затримують. Свідки кажуть, що з одного стандартного автобуса на 40 осіб не проходить фільтрацію 1 – 2. Цих людей забирають, і далі про них нічого не відомо.
Факт «фільтрації» на виїзді з Росії спростовує важливу тезу російських чиновників про те, що перевірки проводять у відповідність до міжнародної практики лише на в’їзді до країни, а метою таких перевірок є недопуск «злочинних елементів». «Фільтрації» на виїзді показують справжню мету цих заходів: виявити та позбавити волі українців, яких російська влада чомусь розглядає як небезпечних.
Процедура «фільтрації» психологічно травмує багатьох людей, насамперед дітей. Відомі факти, коли людям, які пройшли «фільтрацію», після цього була потрібна допомога психотерапевта протягом тривалого часу. На фільтраційних пунктах для виявлення татуювань роздягають як чоловіків, так і жінок. Це відбувається у спеціальних приміщеннях. Не роздягають лише неповнолітніх та жінок старше 40-45 років. Під час фільтрації багато людей перебувають в умовах, небезпечних для життя та здоров’я, що принижують людську гідність: у холодних приміщеннях без вікон та умов для сну, без води та їжі, без доступу до медичної допомоги.
Давайте проаналізуємо за цими свідченнями, які права людини було порушено…
Право на ефективний засіб правового захисту у разі порушення прав, навіть якщо це порушення було скоєно особами, які діяли офіційно (стаття 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). Люди нічим не захищені в умовах російської неволі. Жодних засобів правового захисту немає.
Право на життя (стаття 6). Ми не знаємо про долю багатьох людей, які потрапили в полон або були затримані. Можливо, деякі з них були вбиті.
Право не піддаватися катуванням (стаття 7).
Свободу від жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання (стаття 7). Дії охорони принижують людську гідність. Тут досить згадати роздягання людей під час побиття. Часто офіційні процедури жорстокі та нелюдські.
Право на свободу та особисту недоторканність та на свободу від довільного арешту або тримання під вартою (стаття 9). Українських цивільних масово довільно затримують та позбавляють волі.
Право на справедливий і публічний розгляд справи неупередженим судом (стаття 14). Українських цивільних позбавляють свободи без суду. Їх місяцями, а декого вже більше року утримують під вартою без судового розгляду. Немає судових рішень про взяття під варту, про продовження варти. Нема вироків, але люди позбавлені волі.
Право на приватне життя (стаття 17). Цивільних за умов незаконної неволі позбавляють права на приватне життя.
Право на свободу думки та висловлювання (стаття 19). Ставлення людей до влади України та Росії є підставою для затримання та позбавлення волі для цивільних, тортур та жорстокого поводження – для всіх українців.. При цьому люди нічого не робили, вони лише висловлювали свою думку. І вони висловлювали свою думку вимушено: їх запитували, і вони в умовах неволі були зобов’язані відповідати.
Якщо згадати ще Конституцію РФ, то було порушено ще права на власність, тому що у людей забирали особисті речі (наприклад, книги), і охорону здоров’я (не надавали медичної допомоги).
Робимо єдиний можливий висновок: порушення прав громадян України та інших мешканців України російською федерацією є грубими, систематичними та масовими.
Я сказав усе, що планував і готовий відповісти на ваші запитання. Наступного вівторка відбудеться остання лекція нашого курсу на тему «Відцентрові тенденції російських регіонів: який потенціал сепаратизму у Росії?». Ми обговоримо гетерогенність Росії, що наклала відбиток на російський політичний режим.
[1] Что такое права человека?//Совет Европы. https://www.coe.int/ru/web/compass/what-are-human-rights- (дата звернення – 1 серпня 2023 року).